Глава 12

Вчора мене охопила буря емоцій... Так багато нових відчуттів та смаків .. Джинси, шаурма та Макар... Мені здається, це найкращі три пункти, які колись траплялись у моєму житті... Все було і справді чудово, я навіть не жалкую про те, що поцілувала хлопця у щоку, тим самим показавши свою вдячність за все що він робить для мене... Не віриться, що я кажу це, але я і справді почуваю себе більш справжньою поруч із ним... Звичайно, ті відчуття про посмішки та тримання спини рівно від мене нікуди не ділися... Але все ж біля нього, я менше цього всього дотримуюся... Це дивно, але так приємно... Сьогодні зранку мій настрій був чудовим, до того моменту, як до нас прийшов Лука... Батьків не було вдома... Він обрав "ідеальний" час для розмови:
- Крихітко, пробач мені, я трохи перегнув палку...
- Трохи? Лука, ти зараз серйозно?? Ти увірвався в мій особистий простір...
- Так, знаю, вибач... Важко себе стримувати поруч з твоєю красою...
- Стримуй як можеш... Ти маєш поважати моє рішення... Адже я вже й так погодилась на твою пропозицію, частково я твоя наречена... Тому поводься як слід...
- Гаразд мила, пробач мені...
Звичайно я була змушена йому пробачити... Хоча в середині душі, я ще й досі тримаю образу. Та й здається, вона ніколи не зникне, просто буде приховуватися... Лука відвіз мене до університету... На це й раз ми обійшлися звичайними обіймами, хоча після того, що він зробив, мені огидно підходи до нього навіть на сантиметр ближче.. Після першої пари я зустрілась із Макаром.. Привітавшись з ним, я обняла його... Це ж звичайні дружні обійми, нічого такого... Проте настрій хлопця раптово покращився, і мене це тішило:) 
- Макаре, вчора було просто чудово)))) Ще раз тобі дякую:)
- Лялечко, годі дякувати!!! Я нічого такого не зробив...
- Думай, що хочеш... А я всеодно буду вдячна за все що ти робиш...
- Я роблю це тільки для того, щоб ти могла бути зі мною... Я завжди хочу бачити тільки твою посмішку..
Його милі, карі очі горіли радістю, а мої щоки горіли від зніяковіння... Ми дивилися один одному в очі і просто посміхалися... Та це було не настільки довго, адже знову розпочалась пара... Знову ще одна нова пара з великою теорією про іноземних композиторів та їхню музику з 90х.. Що ж може бути краще:( Я попрощалась із Макаром і побігла в аудиторії... Хоча у слід ще встигла почути:
- Побачимось , принцесо..
Цікаво, чому він називає мене принцесою?? Ну лялечка, це зрозуміло.. Хоча навіть це миленьке прізвисько мені подобається... Але до чого тут принцеса, я на неї взагалі не схожа... Хоча... Це не важливо... Може в мені якось його називати?? Барменчиком?? Звучить кумедно... Та ні, навіть не тупо... З такими думками я зайшла в аудиторію, де ще нікого не було... Ого, невже я перше? Але це було тільки питанням часу.. Бо в той же момент до залу почали буквально влітати решту моїх одногрупників.. Найдивніше та найкумедніше тут саме те, що нас всього 20 і серед них тільки троє хлопців.. Все решту дівчата.. Викладачі завжди сміються з них, що їм пощастило, бо вони мають цілий гарем з красивих дівчат... А й правда, хлопці у нас прикольні, та й всі ми дуже здружилися.. І я цьому безмежно рада. Хоч у чомусь мені щастить... Як і завжди пара проходила досить довго, або тільки мені так здавалось, адже я просто ненавиділа всю це теорію.. Ну Come on коли ми вже перейдемо до практики?? Мені так хочеться поспівати.. А то вдома, я тільки можу співати зовсім тихенько, бо бачите, всім заважаю своєю присутністю... Тому тільки те і роблять, що відправляють мене погуляти з Лукою... А я завжди категорично проти, але тільки в своїх думках, бо завжди погоджуюсь на їхні авантюри... А от Лука тільки із задоволенням погоджується на це все... 
Пари повністю закінчились і тут я побачила як на мій телефон прийшло повідомлення від Луки:
- Крихітко, не зможу тебе забрати, маю справи... 
Ніколи б не подумала, що буду рада такій новині та ще й повідомленню цього мажорчика. Він навіть собі не уявляє, як підняв мені настрій... Погода була досить непоганою тому можна і прогулятись... Я вже хотіла йти, як відчула що хтось схопив мене за руку, і притягнув трохи ближче до себе... Це був Макар... Він мило посміхався та промовив:
- Я ж казав, що ми ще побачимось:) То прогуляємось чи як?
- Вибач, але мені потрібно додому:(
- Ок, тоді давай проведу тебе лялечко...
Я звичайно погодилась... Не відмовлюсь від його компанії та почуття гумору... Якого так бракує моєму дурнуватому нареченому... Але зараз не про нього:)  Спочатку ми обоє йшли мовчки, ніби соромились один одного... Якби на нас поглянути із сторони, то гадаю, що виглядало це трохи безглуздо, але й досить мило... Після мовчанки ми все ж таки знайшли спільну тему для розмови.. І нею як не дивно, виявилася музика.. Макар був першою людиною, яка з захопленням розмовляла зі мною на цю тему, і не казав, що я заважаю йому.... Після такої розмови, інші теми знаходилися самі по собі... Нам просто не закривались роти... Ми говорили і говорили, поки не прийшли до мого будинку... Макар попрощався зі мною та знову назвав принцесою, та цього разу я схопила його за руку і запитала:
- І чому це я принцеса??
- Бо моє життя з тобою наче в казці:)
Після цього хлопець нахилився до мене і поцілував мене у щоку... А потім посміхаючись просто пішов... Я стояла на вулиці, ніби прикута до землі... Мої щоки горіли вогнем, а в голові я прокручувала його слова... Що ж це зі мною відбувається??? Я не розумію:)