Глава 11

Вже через деякий час я була в університеті, і вся на нервах... Я витала у своїх думках і навіть не помітила як наштовхнулася на Макара... На моє щастя, хлопець встиг зловити мене.. Ми дивились один одному в очі, хоча мої були переповнені страхом.. І на мій подив, він це помітив:
- Лялечко, все добре?
Я не хотіла його напрягати своїми проблемами, Тай історія про нареченого його точно не зацікавить, тому трошки змінивши вираз обличчя, посміхнулась та відповіла:
- Ні, все добре, просто не виспалась..
Здається він мені не повірив, але вирішив не докопуватись і тому промовив:
- Маєш чудовий вигляд... Я радий, що ти дослухалась до мене...
- Знаєш, вперше в житті одягнула штани... Трохи не звично, але досить зручно - я знову посміхнулася та додала -  Дякую:)
- Хммм, і за що?
- Та це не важливо, за все..
З цими словами, я обняла його, і він відповів мені тим самим.. Напевно Макар був першим хлопцем, якого я хотіла по-справжньому обнімати.. Та й здається, йому також було приємно... Розпочались пари... Перше пара була з лекцією про відомих композиторів.. Не скажу, що було цікаво, але для мене це досить нудно. Краще б вчили вже практику, мені б хотілось щось заспівати, ну або хоч спробувати... Я не дуже впевнена у силі свого співу, але не маю іншого вибору, я маю це зробити, щоб потім не занапастити своє життя... Останньої пари не було, викладач мав якісь важливі справи, тому перед тим як йти додому, в нас була ціла година вільного часу... Але я не знала, чим зайнятися, чи можливо краще одразу ж піти додому?? Проте мої думки перебив Макар:
- Лялечко, може погуляємо?
- Я тільки за:)
Хлопець був задоволений моєю відповіддю, тому ми подались до парку... Було і справді досить прохолодно, але не надовго...Макар накинув на мої плечі свою джинсовку, та запитав:
- Ти зголодніла??
- Хммм, а ти Ванга?! Ну трошки зголодніла, ще від ранку нічого не їла.
- От і добре, ходи зі мною...
Спочатку я гадала, що ми з ним підемо в кафе чи ресторан, але він здивував мене... Ми зупинились біля ларьочка, де готували шаурму... Я ще тут ніколи не була, та й шаурму ніколи не пробувала... Хлопець замовив дві шаурми, проте я попередила його:
- Макаре, я ще ніколи не їла шаурму..
- Все буває вперше - посміхаючись відповів він, здається його це не хвилювало, тому просто підморгнув мені...
Я стояла і просто чекала... Скажу чесно, я чомусь трохи хвилювалася ... Можливо через те, що не відоме на мене чекає... Хоча це було інтригуюче хвилювання... Через кілька хвилин, шаурма була готова... Вона була настільки теплою, що я швидко загріла свої руки.. Видно Макар чекав поки я зроблю перший укус.. Ну не змушуючи його так довго чекати, я все ж скуштувала, нову для мене страву:
-Мммм, Макаре це божественно... Здається, нічого смачнішого я ще не їла... Дякую:)
- Я радий, що тобі сподобалось...
- Ммм, дуже...
- Отримую задоволення від того, коли ти так смачно їж... Але от... 
Після цієї фрази він нахилився до мене  і витер на моєму лиці бруд... От я свинтус, навіть їсти нормально не можу, але ж це так смачно.... Він посміхався... І дуже мило споглядав на мене... Ми дивилися один одному в очі і просто посміхалася... Саме такі моменти для мене дуже цінні... І я це розумію тільки тепер... Дуже рідко мені приходилось бачити таких щирих людей з добрими намірами, а не таких в яких на думці тільки одне: весілля і ліжко.... Але зараз не про це... Перекусивши, хлопець провів мене додому... Перед тим як піти, я наблизилася до Макара, і не віриться, що я зараз це кажу, проте я поцілувала його у щоку... А потім тихо прошепотіла: "Дякую..." Це б мало виглядати неправильно, адже я маю нареченого...Але ж його я не люблю та й одружуватись не збираюся... Та й до того ж це звичайна подяка .. Нічого такого... Хоча після такого, я тільки ще більше ніяковіла, схоплюючи себе на думці, що відчуваю симпатію.. Але в цьому точно не впевнена... Перед тим як остаточно піти, я почула від хлопця, те, від чого хотілось просто стрибати від радості, а саме: "Тобі дякую, принцесо.." Ааааа, як це  ж мило:)