Глава 10

Після вчорашнього дня я цілий вечір ходила усміхнена... Сама не розуміючи причини.... Хоча десь глибоко в душі, я знала про причину своєї посмішки. Тому сьогодні я прокинулась у хорошому гуморі.. І одразу ж в двері моєї кімнати хтось постукав, це була мама:
- Соломіє, до тебе прийшов Лука, швидше одягайся..
Я кивнула.. Але була не задоволена. Ні привіт, ні доброго ранку, а одразу ж мені про Луку говорять. Якщо його так люблять, то й нехай і самі за нього заміж виходять... А не мені мізки пудрять.. Кинувши невдоволений погляд, я пішла до гардеробу, щоб обрати одяг... В той же момент, на мій телефон прийшло повідомлення від Макара:
- Доброго ранку, лялечко:) Сьогодні на вулиці трохи прохолодно... Тому спробуй обійтися без сукні)))
Його повідомлення звучало так мило, тому одразу викликало у мене посмішку.. Невже він так дбає про мене? Так.... Не важливо... Я вирішила прислухатися до порад хлопця, тому нарешті наважилась на важкий крок, а саме на джинси, які так довго чекали на мене... Штани були чорного кольору... До повного образу я одягнула чорний топ, а зверху білу сорочку... Звичайно, спочатку мені було досить дивно знаходитись в штанах... Адже за довгі 19 років, я ще ні разу їх не одягали.. Тільки сукні, це все що мені було дозволено... Зробивши макіяж, я спустилась вниз де на мене вже чекали батьки та Лука.. І всі були здивовані моїми змінами... Здається, хлопець навіть посміхався, а от мама одразу ж почала ставити претензії:
- Соломіє, в тебе закінчились сукні?  Навіщо ти соромиш мене, для чого тобі цей одяг???
- Мамо, заспокойтеся.. На подвір'ї, сьогодні прохолодно, тому штани це чудовий варіант... І я гадаю, що вони мені пасують?
В той же момент, я відчула, як Лука схопив мене за талію та притиснув до себе.. А тоді сказав:
- Дуже пасує.. Ти в мене гарна, у будь якому образі..
Батьки схвалили наші обійми, тому вирішили не заважати та пішли до іншої кімнати, залишивши мене на одинці з цим мажорчиком... Та не встигла я навіть про щось подумати, як Лука прошепотів мені на вухо:
- Хоча без одягу, ти б мала і ще кращий вигляд...
Фууууу, огидна тварюка... Збоченець якийсь... Що ж у нього там коїться в голові...? Він знову потягнувся до моїх губ, але я як і завжди вправно відхилилась та навіть вирвалась із його пазурів.. Та на цей раз, на нього щось найшло, і він знову схопив мене та притиснув до стіни із словами: "Цього разу, точно не втечеш..." Він пильно дивився на мої вуста, я всіма силами намагалась вирватися, та він тримав мене занадто міцно... Йому все ж таки вдалось мене поцілувати, але не надовго, бо я не відповідала йому взаємністю... Мені хотілось почистити зуби, промити весь рот, щоб тільки забути про ту гидоту, яка торкалась моїх губ... Я відкинула Луку від себе із словами:
- Тримай свої руки при собі... Те, що я твоя наречена, не дає тобі право залізати у мій особистий простір... Я не готова до поцілунку, і явно давала тобі про це знати... Але ти... Краще зараз не підходь до мене..
Я вибігла із дому, викликала таксі і просто поїхала до університету... Через ці слова, мій план міг провалитися... Але мій особистий простір, є тільки моїм особистим простором... І ніякий мажорчик не може у нього залізти просто так.... Мені було й досі огидно, бо я була впевнена в тому, що крім поцілунку він чекав і на продовження... Але це відбудеться тільки через мій труп..... Він хоче забагато.. Але того, чого він так прагне, точно ніколи не отримає.... Навіть на поцілунок, може більше не розраховувати...