Глава 9

З Макаром я не бачилась вже цілий тиждень... Я уникала його... Він занадто допитливий і хоче забагато знати.... Він хоче бачити мене справжньою, але я сумніваюся, що цього хочу я... Та й і йому не сподобається побачити мене справжньою... Адже всі задоволені мною тільки тоді, коли я посміхаюся та тримаю спину рівну..  Зізнаюсь чесно, попри все, в університет мені було цікаво ходити... Багато нового дізналася, та й завела нові знайомства... Здається, навіть знайшла друзів.. Та сьогодні був вихідний, тому можна було трохи перепочити від навчання... Виконавши всю свою рутина, я зайшла в свої соцмережі, і одразу ж помітила, як в інстаграм мені прийшло повідомлення від Макара... І для чого він з'явився? Що він від мене хоче? "Лялечко, хочу побачити тебе, ми можемо зустрітись?"  Я знову зніяковіла... І чому? Він ж нічого такого не написав... Маячня якась... Та все ж я надалі ігнорувала його, проте хлопець не здавався і закидував мене повідомленнями: "Лялечко, ти де? Не ігноруй мене... Все одно я знайду тебе, і ми побачимось" Після такої наполегливості я все ж вирішила відписати йому:
- Макаре, що тобі треба від мене?
- Зустрічі
- Я не хочу з ніким бачитися...
- Це звичайна прогулянка... Я не буду ставити тобі дурнуваті питання, обіцяю!
- Але... Для чого тобі це?
- Хочу дуже побачити тебе...
Зрештою після малослівної але досить довгої переписки, я погодилась... Ніколи ще не бачила, щоб хлопець так наполегливо хотів зі мною зустрітися... Невже скучив??? Хех, звучить смішно... Проте я пішла збиратися, адже через декілька хвилин, ми мали зустрітись біля найближчого кафе... Знову мене охопило це дивне відчуття одягнути джинси, проте я їх все таки не одягнула... Не знаю чому? Але вибравши плаття та зробивши легенький макіяж, я попрямувала до кафе... Макар вже чекав на мене... Пунктуальний, мені це подобається, плюсик йому у карму... Хлопець виглядав усміхненим, і щойно я наблизилась до нього, він простягнув мені букет... Стоп...що .? Ромашки??? Як він здогадався? Це не банальний букет із червоних троянд, це мої улюблені ромашечки... Ааааа, в мене немає слів... Я знову зніяковіла, мені було так приємно... Це ж мої улюблені квіти... На моєму обличчі засяяла посмішка... Подякувавши, я взяла букет у руки і насолоджувалася його ароматом... Макар теж посміхався, та й навіть був дещо здивованим.. Тому промовив до мене:
- Ти дуже гарна коли посміхаєшся... Але я не думав, що звичайний букет ромашок так вплине на тебе...
- Це мої улюблені квіти... Ти собі просто не уявляєш, як мені набридли троянди...
- Вперше чую, щоб дівчина так не любила троянди... Майже кожна мрія про 101 розу.. А ти... Хоча це і не дивно..
Остання фраза мене здивувала, тому я наважилась запитати:
- Що ти цим хочеш сказати?
- Тільки хороше - запевнив мене хлопець і додав- Я радий, що не помилився з квітами, вони такі ніжні, як і ти...
- Ти мене просто погано знаєш..- знову, як дурненька, ніяковіючи сказала я.
Проте він мовчав і просто посміхався.. Зрештою в кафе ми так і не пішли... Сонячне проміння тішило своїм теплом, тому прогулянка була найкращим варіантом... Гуляючи ми багато розмовляли, на різні банальні теми... Мені ще так ніколи не було тепло на душі.. В Макара чудове почуття гумору, тому мені було весело.. Його дуже цікаво слухати, особливо пригоди з дитинства, які просто не могли його оминути...
- Малий шибеник... Твоїм батькам було з тобою важко... Але я впевнена, що вони тебе любили.... Не те, що мої...
- Тобто? Може хочеш розказати щось і про своє буйне дитинство? Мені цікаво послухати про маленьку Солю...
- Буйне дитинство... Хех, це точно не про мене... Все що я робила, це грала у ляльки, ходила на вечері у сукнях, як справжня принцеса... І не забувала посміхатись та тримати спину рівно... А якщо і забувала, то моя дорогенька мама, завжди про це нагадувала...
- Хммм- задумливо промовив хлопець і додав - Але ж я впевнений, що вони хотіли для тебе як найкраще... Точно любили тебе, як і всі батьки...
- Як і всі.... Мої батьки не такі як всі... Їх цікавлять тільки гроші... Вони навіть рідко донькою мене називали...
Я завжди спокійно про це говорила, адже привикла до того, що зі мною відбувається, але сьогодні щось було не так... Я знову дала гору своїм емоціям... В мені тримається образа, тому було боляче про це комусь розповідати... Я майже не плакала, та коли почула :
- Хей, лялечко, ти чого?? 
Розревілася як мала дитина, і крізь сльози промовляла : "Так, я звичайна лялька..." Прикривши своє обличчя руками, я плакала, відчуваючи себе такою слабкою та самотньою... Я намагалась себе заспокоїти, але не виходило... В той же момент я відчула, як мужні руки Макара обнімають мене, притискаючи до себе... Він нічого не казав, проте цих обіймів мені було достатньо, щоб відчути себе хоч комусь потрібною... Так ми і сиділи в обіймах, поки я не заспокоїлась... Потім хлопець провів мене додому, я попрощалась із ним, і на кінець вибачилась за сьогоднішнє... Можливо йому було не зручно... На що той тільки посміхнувся і промовив:
- Я завжди до твоїх послуг... 
Він хотів вже йти, але встиг ще кинути одну фразу:
- От бачиш, бути собою не так і погано...
Після чого підморгнув мені і просто пішов... Мої щоки знову покрилися легеньким рум'янцем... Ну чому на мене так впливають, його до біса гарні карі очі???