Глава 8

Протягом всіх пар, я старалась уникати Макара... Не знаю, для чого? Але зараз це не важливо... На вулиці мене вже чекав Лука.. Як же ж мене традує його самовдоволене обличчя, а ця лицемірна посмішка... Ну от чому він такий? Хитрий, але навіть трохи вродливий мажорчик... Але все ж, я його не люблю... Надалі граючи свою роль, я обняла Луку і ми разом сіли в його автомобіль... Час від часу він питав мене як настрій? Як універ? І щось тому подібне... Хоча це мене трохи бісило... Занадто допитливий, як на мене... Хоча, якщо подумати логічно, то він типу мій наречений, тому здається має на це право... Але він чув щось про особистий простір? Ну короче, забули... Через деякий час,ми були вже вдома у Луки.... Звичайно Лео та Каріна були вже готові, тай мої "дорогенькі" батьки вже прийшли... Лука взяв мене за руку, і ми разом сіли за стіл... Де я нарешті змогла відпустити цю довбану руку, яка так міцно тримала мене, і була готова от-от притиснути до себе... Від цих думок аж погано стає.... В той момент я почула від Каріни:
- Соломіє, дорогенька, як проходить навчання?
- Зізнаюсь чесно, це дуже хороший досвід  для мене... 
- Чудово... Хотіла повідомити, що через 2 тижні я записала тебе на примірку весільної сукні...
- Але ж... До весілля 2 роки... Для чого такий поспіх??
- Я розумію, та все ж ти зможеш обрати для себе чудовий варіант...
- Як скажете...
Звичайно, я була змушена погодитись, адже по сценарію, я також дуже хочу цього весілля... Тому від вибору сукні , я просто не могла відмовитися, хоча й дуже цього хотіла... Після того, як я погодилася на цю авантюру, то відчула як хлопець знову взяв мене за руку і поцілував у щоку, а посміхнувшись сказав:
- В мене буде найгарніша і найкраща наречена.... В будь якій сукні, вона буде ідеальною...
Я змусила себе мило посміхнутись, тим самим показуючи, що мені приємно це чути... Хоча в думках, в мене тільки збільшувався словниковий запас з образливих слів, в сторону цієї сімейки... Ну і моєї також... Гадаю, нормальні батьки б не віддали свою доньку заміж за нелюба та ще й за гроші... В той момент почувся голос моєї мами:
- Ви в нас такі милі... Найкраща пара, яку я коли-небудь бачила... Правда, коханий?
Батько звичайно ж кивнув... Посмішка моїх батьків була настільки лицемірною, що мені було важко на них дивитися... А в Луки, й до кінця вечора вона не зникала... Ще б пак, він ж гадає, що отримає те, що хоче... Хех, не дочекається, тільки через мій труп..  Батьки поїхали додому на своїй машині, а мене залишили з Лукою з дурним проханням, щоб той привіз мене додому цілою та не ушкодженою.. А слова: "Ми тобі довіряємо. Вона в надійних руках.."  Мене майже не знудило... Занадто вони стають милими... Хлопець запропонував покататись містом... Ехх, так не хотілось, але із задоволеним виглядом я погодилася... Ми катались нічним містом, що освічували ліхтарі... Це б мало бути так романтично... Але точно не з цим мажорчиком... Зупинились ми біля мосту... Атмосфера була чудовою, а людина з якою я відчувала цю атмосферу, ніі... Лука взяв мене за руку,  та дивився мені в очі, хоча частіше його погляд зупинявся на моїх вустах... Після чого він сильно закушував свою нижню губу ... Боюсь навіть уявити, що зараз у голові в цього багатого збоченця... Він обглядав мене з ніг до голови, але мовчав, і це мене дуже дратувало... І знову той погляд, він нахилився до мене з марною спробою поцілувати.... Я встигла його зупинити.. І це йому не подобалось... Мене це тільки тішило... Проте, я повинна була його заспокоїти... Тому сказала:
- Милий, відвези мене додому, батьки будуть хвилюватися...
Після чого змусила себе доторкнутись до його губ... Але тільки на 5 секунд... Лука виглядав задоволеним... Хотілось би і мені так виглядати.. Але мені було огидно, хоч це і не був той справжній поцілунок, якого так жадає хлопець, проте навіть трохи доторкнувшись до його губи, я відчувала сильну огиду... Хоча стримувала себе, і далі посміхалась...