Глава 7

Так багато всього звалилося на мою голову... Ще й цей Макар... Він вважає, що я класна коли справжня? А це як? Ніхто ж ніколи такого не казав... Нікому не було цікаво дізнатися яка я насправді, тому я і звикла до того, що маю завжди посміхатися, тримати спину рівну і більше нічого... Ніяких лишніх емоцій... Залізна леді, як то кажуть... Та після того, як Лука зробив мені пропозицію і я ніби то погодилася, то всі з мене буквально здувають пилинки.. Мама з батьком завжди ходять задоволені, навіть час від часу не забувають донькою кликати. Цікаво, чи буду залишатись я для них донькою , коли вони дізнаються правду, та не отримають обіцяну фірму.. Гадаю, я буду розчаруванням у їхніх очах.. Але байдуже, гроші нічого не вирішують.. Лука каже, що кохає, але я цього не відчуваю... Його слова не щирі, здається найбільше його бажання нарешті поцілувати мене та просто одружитися.. Адже після того, як я намагалась відшивати його, він всеодно ніби добився цього, частково я тепер його, я його наречена.. Звучить огидно... В моєму житті з'явився Макар, здається звичайний бармен, але після того випадку у барі, вважає, що зараз я повна протилежність тій дівчині, що була на святі того вечора, частину якого я навіть добре не пам'ятаю...Я ж просто сказала, що мені набридли ці сукні, мажори та й все... Я просто доводила, що не є тупою мажоркою, якою я б могла здатися... В той вечір алкоголь просто допоміг моїм емоціям вийти назовні, а бармен, тобто Макар, був єдиною людиною, яка тоді мене вислухала... Але коли я згадую його погляди, то гадаю, що він дивився на мене з таким розумінням, ніби теж опинявся в подібній ситуації... В один момент, на мій телефон прийшло цілих два повідомлення в інстаграмі... Одне від Луки, а інше від....Макара... Стоп, як він знайшов мій акаунт?? Не важливо... Лука написав: "Привіт, кицю.. Чекаю тебе на вулиці, завезу в університет..." 
А Макар: "Добрий ранок, лялечко... Сподіваюсь зустріти тебе сьогодні..." 
Навіть не знаю, що сказати... Киця Луки мене чесно дратувала... Ніяка я йому не киця, хоча добре, що хоч не кохана... Але коли Макар називає мене лялечкою, мені навіть приємно... Звучить так мило .. Я навіть не розумію, чому саме так... Ніколи в житті б не дозволила хлопцю так мене називати... Але він говорить це ніби щиро... А головне не офіційно, і не тому, що так треба.... Нарешті, я придбала собі джинси, але все ж не наважилася їх одягнути... І теж не знаю чому... Одягнувши своє улюблене легеньке плаття, я вийшла на вулицю, де на мене вже чекав Лука... Побачивши мене він посміхнувся, знову потягнувся до моєї талії, очікуючи того, що ми нарешті поцілуємось...   Але тільки у його снах, або в моїх кошмарах.. Як і зазвичай, я просто поцілувала мажорчика у щоку і ми поїхали в універ... Перед тим як попрощатися, він запросив мене на вечерю... Як слухняна дівчинка я погодались... Вже в університеті, я зустрілась із Макаром.. І одразу ж почула від нього:
- Лялечко, не хочеш прогулятись після пар?
- Вибач, але в мене запланована вечеря з...- саме в той момент, я затамувала подих, сама не розуміючи чому? 
- З ким?? - наполегливо запитав Макар
- Емм... Бувай..
Я швидко побігла геть, бо не хотіла навіть вживати слово наречений, при Макарові. Але знову постає питання чому? Йому ж точно немає діла до мене, та й моє життя його не стосуються... Чии, зрештою... Ні... Соль вибий ці думки з голови... Все забула..