Глава 5

Зрештою, на деякий час, я потішила самолюбство мажорчика... Він вважає, що переміг і за два роки ми відгуляємо пишне весілля, про яке точно дізнається вся країна... Але він навіть не здогадується, як банальних два роки можуть кардинально все змінити... Я цьому добре посприяю... Сьогодні на мене чекає свято на честь наших заручин... Огидно звучить... Наречена Луки, хто б міг подумати... Але ж як він тішиться.... Батьки взагалі пилинки з мене здувають.. .. Я була в себе в кімнаті, робила макіяж, зачіску, вибирала сукню... Увагу зупинила на довгій темно-зеленій сукні, з акуратним розрізом збоку.... Скажу чесно, інколи ці сукні так набридають... Хотілось би звичайних джинсів, але де там, я з самого дитинства носила тільки сукні, ніби якась принцеса... Через деякий час я була готова... За нами приїхав Лука... Дивно, таке вперше... Але здається, що я маю до цього звикати... Посадивши моїх батьків у машину, він підійшов до мене, поцілував мою руку, а потім взявши за талію, намагався доторкнутись моїх губ, але я вчасно відхилилась та з награною посмішкою поцілувала його у щоку... Все має бути реалістично, але не настільки... Мажорчик зробив мені багато компліментів щодо мого образу, не відводячи погляду, який говорив про те, що я спокушала його... Збоченець якийсь... Ми сіли у машину... Звичайно я сиділа на передньому сидінні, поруч із своїм "коханим"... Фууу, ледь стримую себе... Дайте мені хтось пакет... Проте я надалі діяла за своїм планом... Перед батьками, я навіть взяла його за руку у машині... Проте він не відпускав її навіть, коли ми зайшли а приміщення... Лео та Каріні, це подобалося, вони навіть донею мене називали... Так огидно - мило... Словами описати не можу... Вечірка йшла як треба, ніхто не здогадувався що я наречена Луки... Випивши кілька бокалів вина, мене понесло.. Хоча я непогано трималася.. Підійшовши до бару, я побачила на диво симпатичного юнака, який був барменом... Оскільки я наречена іншого хлопця, я б не мала таке казати, проте він був нереально гарним... Карі очі, темне волосся, без тієї фальшивої укладки, мужнє тіло... Можу сказати, що він гарніший навіть за Луку... Чи може я просто не бачила більше гарних хлопців??  Алкоголь брав наді мною гору, я посміхалась на всі 32 ... Симпатичний бармен також посміхався до мене... Доречі, в нього  така мила посмішка... Я сіла біля барної стійки, та попросила коктейль... Бармен тихо засміявся і сказав:
- А чи не забагато алкоголю для такої красивої дівчини?
- В такий день точно ні.. Можу дозволити собі, що хочу... Принаймні, мені всі так кажуть...
Юнак недовірливо посміхнувся та почав робити мій коктейль.... Він і справді робив все дуже вправно... Ця робота виглядала важкою, не знаю для чого, але беручи коктейль у руки  сказала:
- Моє життя так само складне, як і виробництво цього напою..
Хлопець засміявся і запитав:
- Як в такої милої дівчини може бути все так складно...
- Знаю, знаю, на вигляд я тупа мажорка, яка просто жаліється... Та як ви всі помиляєтесь, ніхто не знає мене справжню....Можливо я і маю гроші, але їх мені і даром не треба... Не треба нічого, тих вечірок, суконь, прикрас, мені все набридло... Я лялька у чужих руках...
Чи це через алкоголь, чи через емоції? Але я висловлювала все що думаю людині, яку навіть не знаю.. А він просто сидить і посміхається, ніби також пережив таку ситуацію... Мої очі навіть наповнились сльозами, які швидко витерла мужня рука.... Бармен витер мої сльози і посміхаючись сказав:
- Дуже гарна лялечка... Але тільки без сліз... Але як звати тебе принцесо??
Не знаю чому, та я зніяковіла... Мої щоки покрилися рум'янцем, коли карі очі опинились так близько біля мене.. Він дивився прямо в мої очі, та чекав на відповідь:
- Соломія... Проте клич мене Солею будь ласка... Я вже не можу чути цю офіційну Соломію...
Бармен посміхнувся ще більше, а тоді сказав:
- А я Макар... Солю ти тільки не плач, все ж буде добре...
Слова Макара заспокоїли мене... Проте більше я нічого не пам'ятаю... Бо далі вже прокинулась у кімнаті Луки..