Глава 4

Все ж таки того вечора, я дещо придумала... Як то кажуть, безвихідних ситуацій не існує... Та й і я не звикла так просто здаватися... Тільки якщо нічого не вийде, я змирюсь і просто вийду за Луку... Потішу його самолюбство, та самолюбство своїх батьків... Але мій план ще по переду...
Одного дня, пан Лео як і завжди запросив нас на сімейну вечерю... Хоча я розуміла, що це не просто так.. Бо їхні обличчя були по особливому раді... Тому щоб нічого не видати, я пішла одягатись... Щоб не провалити свій план, я одягнула коротку оксамитову сукню з оголеними плечима, яка так класно підкреслювала блакитний колір моїй очей, зробила макіяж та накрутила волосся... Дали б мені білу сукню і фату, була б вже готова наречена... Фууу, аж від думки огидно стає .. На подвір'ї, біля машини, на мене чекали батьки... Мама хитро посміхнулась і сказала:
- Бачу, ти все обдумала?
- Звичайно, я вас не підведу..
Через деякий час, ми були вже у "гостях" ... Лео та Каріна були гарно вдягнуті, я б навіть сказала, що по особливому... Звичайно, вони про все знали, тільки я ніби ні про що не здогадуюсь.. Навіть Лука, виглядав дуже гарно, і про галстук не забув... Молодець... Навіть не хвилюється, але погляду від мене не відводить, особливо від оголених плечей... Саме це мені і треба, збити його з пантелику, трохи придобритися.. Граючи потрібну мені роль, я навіть підійшла до нього, і вітаючись поцілувала у щоку... Мені було не приємно, але от Лука виглядав задоволеним... Та й не тільки він.. Всі присутні також... Після "сімейної вечері" хлопець встав із-за столу, ні звідки тримав у руках букет тих самих червоних троянд, від яких я не була у великому захваті, і вручивши мені їх, урочисто встав на одне коліно і промовив:
- Соломіє.. Ми знаємо один одного з дитинства, будучи хорошими друзями.. Та подорослішавши я зрозумів, що ти почала подобатись мені... А згодом я закохався .. У присутності твоїх батьків, я прошу твоєї руки і серця... Ти вийдеш за мене?
У його словах я не відчувала ніякої щирості, проте вдавала приємне здивування...  Навіть посміхалась, але почервоніти, як я це бачила у серіалах, мені на жаль не вдалось... Можливо це через те, що я нічого не відчуваю??? Надалі посміхаючись я відповіла:
- Так неочікувано... Хоча ти теж мені подобаєшся, проте я маю дещо повідомити...
- Про що, моя мила? - схвильовано, не встаючи з коліна, спитав Лука...
- Нууу, мені вже 19... А я навіть не маю своєї улюбленої справи... Тому вирішила піти в університет.... Знаю, прозвучить дивно, але всього 2 роки, і я зможу стати музиканткою, як давно про це мріяла... Лука, якщо ти погодишся зачекати 2 роки, то я вийду за тебе...і коли закінчу університет ми відгуляємо весілля... То як?
Запанувала тиша... Але яка ж я класна акторка, правда? За 2 роки, я точно щось придумаю, або втечу за кордон, або закохаюсь у когось, вийду заміж і більше ніколи не побачу своїх притрушених родичів, та цього мажорчика... Але побачимо, що з цього буде? Видно ніхто не чекав такого повороту подій... Мама вже давно душила мене поглядом... Доведеться їм почекати і пожити 2 роки без фірми... А потім зрештою і взагалі без неї обійтися... Після мовчанки, я почула голос Луки:
- Я готовий чекати скільки завгодно... Ти вже дала згоду, і це мене тішить... А коли відбудеться весілля мене не хвилює..... Університет так університет.. я поважаю твоє рішення...
Хлопець став із колін, дав коробочку з обручкою мені в руки, та схопивши за талію, поцілував у щоку... Огидно, так огидно... Потім я почула голос Каріни:
- Дорогенька, молодець... Потрібно дбати і про свою кар'єру... Якщо ти хочеш вчитися, це чудово....
Я просто посміхалась... Невже за стільки років, хоч хтось узгодив моє рішення... Та й посуті, ніхто б його не відмінив... Бо я не просто поставила їх перед фактом, я подала документи до університету, і вже після завтра на мене там чекають...Проте розмова на цьому не закінчилась, і пан Лео промовив:
- Діти, завтра я хочу влаштувати свято на честь ваших заручин... Звичайно, ще рано, та ми не будемо нікому казати, це буде нашою таємницею... Виглядатиме як звичайне свято, але тільки ми знатимемо про його сенс...
Всі погодилися... А як інакше? Тепер я наречена Луки, але не надовго... Надіюсь...