Глава 3

Інколи, я думаю, щоб краще ніколи в житті мені не виповнилося тих 19.. Була б і досі маленькою, вивчала цей чокнутий етикет, грала в ляльки і тільки час від часу говорила: "Так мамо.. Звичайно.. Вибачте.. Дуже вдячна..." І не знала б ніяких проблем.. Одразу ж задається питання, які у мене, дівчини яка має все, можуть бути проблеми? Живу прекрасно, харчуюся ще краще, комплексів не маю, бо на все життя забезпечена косметикою та різним брендовим одягом... То ж в чому в мене можуть бути проблеми? Напевно тільки в тому, що не має власної думки, за тебе все вирішують.. Та й це, формальність, можливо не так і погано коли за тебе все вирішують?? Можливо не погано, що слідкують за твоїм харчуванням, фігурою, поставою та й загалом за всім твоїм життям?? Всюди охорона, маньяк точно не наважиться підійти... Загалом життя в шоколаді, просто живи і насолоджуйся...
Ехх, повинна вас розчарувати... Бо не все в моєму житті настільки солодко... Мало того, що я почуваю себе ніби пташка в клітці, та ще й про моє майбутнє вирішили "потурбуватися" Ну чому всі лізуть туди, куди їм не треба??
Одного, здавалось би прекрасно дня, я сиділа в своїй кімнаті, як і завжди малювала, включивши спокійну музику на телефоні... (Знайомтесь, одне з моїх хобі, та краще сказати, терапія...)  Через декілька хвилин, у мої двері хтось постукав, та увійшла мама... Її вигляд був задоволеним, навіть занадто задоволеним... Спочатку все йшло добре, вона посміхалась, навіть запитала що я збираюсь малювати? На одну секунду мені навіть здалося, що мою маму хтось підмінив... Але в цьому і справа, що тільки здалось, і тільки на секунду... Між нами запанувала неспокійна та незрозуміла тиша.. На той момент обличчя мами світилось загадково хитрою посмішкою, і мені одразу ж це не сподобалось... "Що на цей раз? У що мене знову хочуть вплутати?"- говорила собі у думках... Бо цей погляд точно не означав нічого хорошого, точно не для мене... Мама спокійно видихнула.. Невже вона хвилюється? Серйозно? Щось це на неї не схоже... Та після цього зітхання я почула:
- Доню, ми маємо серйозно поговорити... У нас чудова новина...
- "Ого, вперше за 19 років мене назвали донею... До того, я завжди була Соломієчкою, дорогенькою, перлинкою чи золотцем.. Це щось новеньке.." - роздумувала я, а тоді в голос сказала:
- Що знову треба робити? Який захід? Одягнути сукню, посміхатись, не відштовхувати Луку? Це ви хочете сказати???
- Не зовсім дорогенька... Все набагато серйозніше...
-"Оо, починаю впізнавати свою маму, що ж буде далі?" - знову у думках говорила я, а тоді звернулася до матері: 
- Куди серйозніше? Можете нормально пояснити?
- Соломієчкою, тільки сприйми це нормально...
У відповідь, я просто кивнула головою.. Це "нормально" мені не подобається... І я знову почула:
- Пані Каріна розповідала мені, що Лука хоче зробити тобі пропозицію... Тому я і прийшла до тебе, щоб ти завчасно не наробила дурниць, та не відмовила хлопцеві...
Я була у повному шоці... На початку мені ніби мову відібрало, але все ж я відповіла:
- Стоп... Яка пропозиція?? Лука?? Ви серйозно??? А яку відповідь ви хочете почути? Так, так Лука, я вийду за тебе, бо теж кохаю... Це хочете почути? Правда?
- Так, але без сарказму... Ну зрозумій, ви з ним ідеальна пара, та й хлопець давно в тебе закоханий...Ти будеш найбагатшою нареченою, а весілля яке розкішне влаштуємо...
- Яке весілля? Яка наречена? Мамо ви знущаєтесь? Я не кохаю вашого Луку... 
- Не говори так... Батько розсердиться як почує... Пан Лео, пообіцяв, що після весілля, подарує улюбленому свату одну з його великих фірм... Це ж чудово... І в тебе з'явиться сім'я, і ми з батьком заживемо на старість... Потім разом внуків бавити будемо...
- Оооо, я зрозуміла... Всьому винні гроші..Вам мало??? За звичайні папірці ви готові продати доньку... Мамо, за що??????
- Не перебільшуй... Гроші нікому не заважають... Та й хочеться зробити Луку щасливим, він так тебе любить...
- А моє щастя вас не цікавить?
- Лука має все, з ним ти будеш щаслива....
- Ви хотіли сказати багата.. Правильно?? Точно не щаслива...
- Багата, отже щаслива... Матимеш все що забажаєш... Ще й чоловік вродливий...
- То й виходьте за нього... А моя відповідь ні...
- Відмови не приймаються... Ти вийдеш за нього і крапка...
З цими словами вона просто вийшла з моєї кімнати, не давши сказати мені жодного слова... А я зарилась у подушку і просто плакала... Вперше в житті, за всі свої роки я плакала по справжньому, бо ситуація була безвихідною...