Глава 2

Коли мені виповнилося 17, я помітила надмірну увагу Луки... Так,  ми були з ним друзями, адже дуже часто бачились.. Звичайно я немаю нічого проти нього, він гарний високий блондин, з голубими очима.. Кожна дівчина б мріяла про такого хлопця, але тільки не я.. Окрім його вроди, я бачила в ньому прояви егоїзму та лицемірства.. Звичайний самозакоханий мажор, нічого більше..   Ми часто проводили з ним разом час, але як друзі, я б навіть сказала, просто знайомі... Дітьми, ми грались іграшками і все таке, проте під наглядом прислуги, і це мене найбільше дратувало.. Не розумію й досі, для чого та прислуга? В кожного є руки, ноги, невже так важко робити щось самому?? Та коли ми стали старшими, а Лука відзначив своє повноліття, то його увага стала і справді надмірною... До нас часто приїжджав кур'єр із квітами для мене, загалом це були троянди... Не мої улюблені квіти, але теж непогані..  Ще на початку це було приємно та трохи неочікувано, проте коли моя кімната перетворилась на суцільну клумбу, мені почало це набридати... Ну серйозно, скільки можна? Багатенький мажорчик, бісить, просто бісить... А про сімейні зустрічі я взагалі мовчу... Він майже не відводив погляду від мене, а коли зупиняв його на моїх губах, то мене просто нудило... "О ні, солоденький... Цього не буде" - промовляла до себе у думках... Шкода, що він не здатен їх читати, а то в мене так багато всього в них накопичено.... А про спроби доторкнутись мене, взагалі не хочеться згадувати, якось огидно... При наших батьках він завжди посміхався, навіть робив моїй мамі багато компліментів за те, що народила таку прекрасну доньку як я... На що мама, завжди з радістю реагувала... Невже тільки мені це не подобалось? Тут всі зазомбовані брехнею, грошима та лицемірством... Від таких думок стає навіть страшно.. Після таких компліментів Лука завжди намагався приобняти мене за талію... Якось це не дуже по дружньому? Звичайно скандалів я не влаштовувала, не дуже хотілось засоромити батьків... Тому приховуючи своє невдоволення, я посміхалась і просто акуратно забирала його руку від себе з типовими словами : "Мені потрібно в дамську кімнату.. Вибачте..." Після такого мажорчик виглядав не дуже задоволеним.... А от я, десь глибоко в середині душі,  тріумфувала від цього... Ну так вже мені подобався надутий вираз його обличчя... А коли поверталася, то робила настільки невинний вигляд, що Лука про все забував, і ми далі "насолоджувались" сімейним вечором... Здається, що його батькам: Лео та Каріні, я також дуже подобалась... Ну звичайно, на їхніх очах я була ідеальною юною панянкою, що знає етикет та дуже мило посміхається... Думаю, я не могла їм не подобатись, проте чомусь такою не подобалась тільки собі..? Лео з Каріною, завжди говорили моїм батькам та й навіть мені особисто, що я була б ідеальною парою для їхнього синочка... Та особисто мені було погано тільки від цієї думки... Я та цей мажор,  та ніколи в житті.... Хоча моя думка нікого не цікавила, бо мої батьки тільки погоджувались з їхніми словами.. Мені б мали подобатись їхні щасливі обличчя, проте тут, щастя знали тільки вони...