Глава 1

До 18 років я була підвладною для своїх батьків.. Важко це назвати надмірною опікою, адже в таких ситуаціях я почувала себе лялькою, яка тільки те і вміє, що посміхатися та рівно тримати спину... Звичайно, я б немала скаржитися, адже в мене було все що потрібно маленькій дівчинці: багато іграшок, гарних ляльок, а згодом прикрас та суконь.. Могла б почувати себе справжньою принцесою, бо життя ніби в казці..Але, це не так...Ні, мільйонерами чи багатіями ми не були, але знайомство з саме такою сім'єю, кардинально змінило наше життя... Батька прийняли на роботу у дуже круту фірму, з власником якої він знайшов спільну мову та навіть отримав неабияку дружбу... Пан Лео завжди запрошував нас на сімейну вечерю.. На якій були присутні його дружина, а саме пані Каріна та син Лука... Він був старшим за мене на один рік... Можна сказати, що він був єдиною дитиною та другом мого дитинства... Хоча я вважала його, так само як і себе, просто дрисерованим песиком.. Але таке життя йому видно подобалось.. Без вказівок чи прохань він завжди посміхався та знав, як на мене, весь етикет... Отже повна моя протилежність..  Мама завжди намагалась виправити мене, а при обіймах завжди шепотіла на вухо: "Посміхайся..Спину рівно.." Оскільки я була слухняною дитиною, то завжди робила так, як говорили батьки... Та стаючи все старшою, я відчувала невдоволення від того, що маю поводити себе, так як потрібно для батьків... Звичайно, я не припиняла посміхатись, та демонструвати всю свою надмірну ввічливість, але всередині душі я всіх ненавиділа.. Проклинала геть усе, своє життя, своїх батьків та саму себе... Адже ніхто ніколи не знав, та й не цікавився мною справжньою.. Ніхто, навіть найрідніші мої люди, мої батьки не знали мене справжню... Для всіх я була граційною,  юною дівчиною Соломією, і тільки для себе, потай від усіх, звичайною Солею...