Глава 8

Іван

Її вишневі вуста такі м'які, що навіть не знаю із чим порівняти. Утім більше вражає їхня ніжність. Наче торкаюся до пелюсток троянд, яка всаджує у мене свої голки. Ними є нігті Вікторії, які зараз врізаються у плечі. Від цього трішки боляче, але одночасно ще більше заводить. Немов справді тримаю в руках квіти.

Тут уже не згадую її парфуми, які звабливо лізуть до носа, де перевертають усі наявні рецептори, що зі свого боку лише підсипає у кров адреналіну. Хочеться зробити цю квітку своєю, роздягнути її та до ранку насолоджуватися красою.

Зариваю пальці у волосся Віки. Має густі та шовковисті локони. Їх приємно торкатися, а тому псую зачіску своїми руками, а коли припиняю поцілунок та дивлюся на неї, то їй дуже личить.

Сидить така вся збуджена, розпатлана, глибоко дихає, а карі очі, що від пристрасті стали чорними, мов агат, блищать. Я бачу, що вона хоче продовження. Навіть не сумніваюся у цьому.

Кладу їй руку на коліно та повільно, як кіт, підкрадаюся вище. Одночасно спостерігаю за її млосною реакцією. Не маю жодних сумнівів, що все розгорнеться на столі. Інакше ніяк. Дівчина горить бажанням, яке варто задовольнити. Коли досягаю середини стегна, то зупиняюся. Поки вистачить.

- А ти зухвалець, - каже вона. - Мала спочатку бути мораль, а не покарання. Так не справедливо! Ти граєш не чесно!

- Знаю, - заглядаю у її темні колодязі, які обрамленні великими чорними віями. - Проте усюди всі грають не чесно, а тим паче у такій справі. Вікторіє, ти ж сама цього хочеш.

- Але не люблю спішити. Пристрасть має настоятися, і тільки потім вона стане ще солодшою та приємнішою. Навіщо займатися механічним сексом, якщо пізніше можна отримати набагато більше? Іване, хіба ти не хочеш скуштувати чогось гострішого та смачнішого? Чи тебе влаштовує звичайний інтим, який можна порівняти з несолоною рисовою кашею?

Цікаві говорить думки. Хоче почекати, щоб потім краще було. Утім мені не до душі чогось ждати. Я хочу цю квітку вже та зараз!

- Твої слова захоплюють, але чому ти вирішила, що я повірю тобі? Вікторіє, з яких степів глибокі знання? Настояти пристрасть? Де такого нахапалася? Із романів про кохання?

Одночасно обіймаю її іншою рукою. Блокую, аби не втекла. Бо бачу, що норовлива троянда.

- Власний досвід, - каже мені тихо в обличчя.

- Та невже? - гладжу по спині та відчуваю, як її тілом бігають солодкі мурашки. Вікторія тане, але відчайдушно заперечує це.

- Так, - глибоко дихає вона. - Чи ти думав, що я цнотлива дівчинка?

- Ну такого у моїй голові не пролітало. Скоріше вирували там інші думки.

- І які, - запитує Вікторія, якій продовжую дарувати ніжні обійми. Її дуже приємно торкатися.

- Ну таке можу сказати тільки на вухо, бо вельми непристойне.

- Невже? - перепитує вона.

- Неймовірно, - стишую голос. - Хочеш почути?

Віка застигає. Невже воліє дізнатися, що я там собі у голові фантазую?

- Ну давай, - промовляє брюнетка, закусивши нижню пухку губу, а далі, либонь,  згадує, що вона нафарбована, то відпускає.

Я нахиляюся до її акуратного вуха. Відчуваю млосний аромат ще яскравіше та кажу їй свою думку, але дуже тихо, щоб ніхто зайвий не почув його.

- Цікаво, - промовляє вона. - Хочу тебе засмутити - ти перебільшуєш. На таке не здатна, але хто його знає…

- А я думаю, що це твій стиль. Тобі має піти шкіряне вбрання.

- Чорне?

- Червоне, - промовляю та знову впиваюся вустами у її ніжну шию.

Черговий порив пристрасті, який не волію стримувати, а тим паче настоювати. Беру те, що волію. А зараз цим бажанням, яке давить на всі нервові закінчення, є Вікторія, яка мені піддається, але все одно щебече калиновими вустами, що хоче жагу закоркувати до пляшки та декілька тижнів протримати у вогкому погребі, але ні. Ідея дурна.

Я зваблюю. Ми пристрасно цілуємося, мої руки вивчають дівчину, а далі хочуть почати звільняти від одягу. Він нині зайвий баласт, який ховає від моїх очей її фігурку. Хочу її оцінити та поставити гідну циферку.

Утім, як тільки знаходжу ту обітовану застібку, яка чомусь не позаду , а збоку, то все накривається мідним тазиком. Роздається дзвінок у двері, який  нас зупиняє.

Утім продовжую її цілувати. Сподіваюся, що ті неочікувані гості зрозуміють, що нікого нема та підуть додому. Так надіюся, що сильніше притискаю до себе Вікторію, але вона опирається.

- Потрібно відкрити, - важко дихає дівчина, а також дуже глибоко.

- Навіщо? - питаю та продовжую. - Хай собі палять дзвінок. У нас важливіші справи. Для чого переривати такий чудовий вечір? Вікторіє, забий…

Наче здається та не єрепениться, але людина, яка стоїть за дверима не думає йти. Дзвінок кричить на всю квартиру. Під такі звуки не дуже романтично займатися коханням.

Відпускаю Вікторію, яка поправляє волосся, сукню та йде до дверей. Я стою та чекаю. Наливаю у келих вино та роблю ковток. Смачне. Нічого не сказати, але якщо згадати її борщ, то таке навіть у ресторані не скуштуєш. Уміє варити.