Глава 7

Вікторія

Борщ. Буде йому ця страва. Приготую. Це не складно. При тому часу в мене багацько. А чи не зіпсую манікюр? Ставлю руки перед собою та дивлюся на свій "френч", якому вже три дні. Сподіваюся, що ні. Зате він здивується.

Утім спочатку варто написати Каті. Займаюся цим. Відкриваю листування з подругою та строчу:

- Усе складається належним чином. Ти знаєш, що робити.

- Ок, - відписує вона.

- Віта мене не шукала? - запитую я, згадуючи, як ледве не втрапила їй на очі.

- Ні. Вона не помітила твоєї відсутності. Але була неймовірно злою. Ледь Валєрчика не звільнила.

- Ого, а чому?

- Довго писати. Треба розповідати.

- Оки. Завтра на цю тему поточимо ляси.

- Ага.

На цьому завершується моє листування з подругою. Наступні п'ять хвилин сиджу на дивані, а далі підіймаюся. Час невпинно біжить. Треба щось робити - борщ.

Витягую потрібні продукти з холодильника та сміюся зі себе. Вікторія готує борщ для чоловіка, якого вперше зустріла вранці… Але це не єдине. У пральній машинці позбувається від плями його сорочка.

Утім все для справи. Інших цілей я не переслідую. Для настрою вмикаю музику. Маю за пів години підготувати всі градієнти, щоб потім просто бігати та закидати їх до каструлі, адже ще варто привести себе в порядок - сходити в душ, нафарбуватися та одягнутися.

Чотири години наче багато, але одночасно мало. Хоча радію, що не замовив вареників. Я не вмію їх робити. Моя мама мастак таке ліпити. Закритими очима може цілу тарелю наладнувати, а я…

Але гадаю, що це не найважливіше уміння в житті. При тому я не думаю виходити заміж та сидіти вдома з дітьми. Я вільна пташка… Ага вільна… Борщ варить. Сміюся зі себе. Коли нарешті все нарізаю та ставлю на газ плиту, то роздається дзвінок у двері.

Всередині все холоне. Зараз тільки сьома. Кого там принесло? Невже Івана? Якщо так - це погано… Дуже погано… Це знову руйнує мої плани.
Кладу ніж та йду до коридору. Заглядаю у вічко. Боюся побачити руду голову та сині баньки, але зрію чорне волосся та темні, мов ніч, очата. Це сусід із квартири поверхом нижче. І що йому треба від мене?

- Привіт, Олександре, - відчиняю двері.

- Привіт, - стискує свої губи брюнет. Він ховає усмішку.

- Щось сталося?

- Так, - махає головою. - Ти мою автівку затиснула. Я не можу виїхати.

- Ой, - кривлюся я, але одночасно ловлю за хвіст подив. Наче ставила нормально. Дивно…

- Буває, - спирається він рукою об дверну раму. - Розблокуєш мене?

- Так, - хапаю ключі від авто, які лежать на комоді та одягаю балетки.

За цим пильно спостерігає, що аж відчуваю його млосний погляд. Утім не звертаю уваги. У голові вариться борщ та зустріч.

Спускаюся зі сусідом до стоянки. Він йде за мною, а я попереду. Проте коли опиняємося на місці, то невдоволено повертаю до нього свою голівку зі словами:

- Олександре, я тебе не затиснула. Твоя автівка стоїть в іншому місці.

- Знаю, - махає він головою.

- І що ти мені за дитячий садок влаштував, - підходжу до нього. - Знову намагаєшся клинці підбити?

- Так, - зізнається він. - Поїхали до ресторану?

- Ти серйозно? - хмикаю я. - До ресторану?

- Так, - зближається він до критичної відстані. Сусід нахабніє. - А що тобі заважає зі мною зараз піти?

- Борщ, - усміхаюся я та очікую на реакцію молодика. Вона не бариться. Одразу помічаю її на його мармизці.

- Борщ? - здіймаються його чорні брови.

- Так, - відказую я. - А тому лови від мене відмову.

Хочу йти, але його рука хапає мене за зап'ястя. Це щось новеньке. Лапки свої розпускає.

- Вікторіє, такі жарти не смішні. Я тебе запрошую на побачення, а ти мене борщами годуєш. Май совість.

- Ну борщ не для тебе варю, а тому відпусти.

Саша слухається. Звільняє мене від своїх міцних пальців.

- І для кого вариш?

- Що за ревнощі? - спостерігаю на його обличчі таку емоцію.

- Я просто запитую.

- Це тебе не стосується, а тому я йду.

- Вікторіє?

- Що? - встигаю зробити декілька кроків та обертаюся до нього.

- Я ж зі серйозними намірами, а ти…

- Вибач, але я не шукаю стосунків.

- А кому тоді борщ вариш?

- Собі, - відказую я, залишаючи Олександра на стоянці.

Мені кортіло обернутися та глянути на нього, але не стала цього робити. Немає на це часу. Скоро прийде бабій.

Наступні декілька годин летять. Я варю той борщ та паралельно фарбуюся. Роблю вечірній макіяж - стрілки та вишнева помада. А далі одягаю коротку червону сукню. Вона підкреслює мою фігуру дуже вигідно. Виділяє талію та показує наскільки довгі у мене ноги, що від цього аж сама дивуюся.