Глава 4

Іван

Якщо говорити чесно, то не думав, що таке втну у квартирі, але як уже вийшло. При тому важко було втриматися. Коли перед очима стояла така краса, то руки самі тягнулися та нині тягнуться.

Але більше досі дивує наступне - її поведінка. Вікторія поводилася у ті вельми інтимні моменти доволі спокійно та правильно викрутилася з обіймів, яких не шкодував.

Утім про одне жалкую - не дала себе поцілувати. Вивернулася, мов вуж на пательні. А мені кортіло відчути її вуста, а у результаті наткнувся на вухо.

Хоча руки облапали її. За фігуру можу поставити тверду дев'ятку, а чому не десятку? Щось не влаштовує? Так! На ній був одяг, а тому отримує таку оцінку у моїй голові. Ввечері уже перевірю - чи пахне там такою високою цифрою.

Ми заходимо в ліфт. Знову опиняємося близько одне до одного. Я обертаю голову до неї. Чорний їй личить, але мені кортить побачити на ній інший колір.

- Одягни щось червоне для вечора, - промовляю до цукерочки, яка реагує на мої слова вкрай очікувано.

- А чому червоне?

- Переконаний, що він підкреслить твою засмагу та темне волосся. Ти фарбована?

- Я не дуже люблю червоний, - розвертає до мене свою голівку. - Він мене дратує та викликає агресію.

Либонь натякає на мою спальню, яка оформлена у цьому кольорі. У моєму мозку ця барва асоціюється з пристрастю та запальним коханням у ліжку, і саме тому сказав зробити її такою. Хоча вважаю, що Вікторія спеціально крутить носиком. Хоче ця вибаглива дівчина показати свій характер. Та так бачу, що ще та піранья. Зубки має чималі. Не бажає одразу підкоритися. Є такий тип жінок - воліють до смерті, але не можуть собі зізнатися у цьому. Брюнетка відноситься саме до цього типажу.

Мені такий до смаку. З ними цікаво, адже інколи нема того драйву, коли все одразу. Якби вклав її до ліжка десять хвилин тому, то б було не менш добре, але цікавість була б не такою, а так до вечора нагуляю "апетит". Головне, щоб дуже сильно не бути голодним, щоб не трапилося цікавих халеп.

- Дратує? - повторюю я. - Шкода, але ти одягни якусь червону сукню.

- У мене нема червоної сукні, - вередує Віка. Бреше брюнетка та навіть не приховує цього. Очі видають. - Є у такій барві лише спортивний костюм. Можу натягнути його на себе? Піде?

Зазирає у мої очі. Знущається чи бажає розсмішити? Мої вуста розтягуються в посмішці. Цієї миті ліфт відчиняється. Ми виходимо та прямуємо до моєї автівки.

- Ти хочеш прийти у дорогий заклад у спортивному костюмі? - питаюся у неї.- Розумієш, що це буде негарно?

- Та плювала я на думку інших, - відповідає вона. - Мене там сватати мають? Кому яка різниця, що я на себе одягнула. Там головне, щоб клієнт мав змогу оплатити замовлення.

- А етикет?

- Я не королева, - відповідає брюнетка, сміючись, а також одночасно пришвидшує кроки. Я ледь не біжу за нею.

- Тільки не кажи, що реально одягнеш його? Мені стане соромно за тебе.

- Так тобі буде соромно, а не мені, - підморгує вона. - Станеш червоним… Одягнеш свій улюблений колір на себе.

- Не смішно.

- А я не жартую.

Ох… Вона і дратує. Із нею розмовляти… Просто голову викручує. Видно так за мої розпусні руки мститься. Відьмочка, але нічого ще у мене потанцюєш…

Відчиняю їй двері. Уїдливо думаю, що дівчина дійсно може натягнути на себе спортивне вбрання. Від цього хмурюся, а тим часом Віка вже всередині.
Я обходжу автівку, сідаю поряд та питаю:

- Який адрес роботи?

- Чому ти злий? - ставить зустрічне запитання. - Невже за костюм?

- Я не злий.

- Обманюєш, - усміхається вона, показуючи свої біленькі та рівненькі зубки. - Я бачу, що тебе аж тіпає. Якщо так сильно переживаєш, карасику, то не стану так видягатися.

- Карасику? - дивує мене порівняння Вікторії. Я карась? Вперше мене порівнюють із таким. Зазвичай палкий тигр, нестримний лев, грайливий котик, але не карась! Щось Вікторія зовсім… Блін!

- А тобі не подобається? - питає вона, кліпаючи очима. - Воно, на мою, думку вельми миле.

- Я б не сказав… Краще кажи адрес куди тебе вести, щучко.

- Щучка? А не боїшся, що з'їм тебе?

- Не боюся, - відказую я.

- Дарма, - лунає чітко її відповідь. - Я сильно кусаюся. Можу тобі хвостика відкусити та плавники. Потім не зможеш плавати.

Віка грається з вогнем. Плавники вона мені відкусить. Хай спробує таке вчинити… Хоча вона мені подобається - запальна дівка. Напевне, її на місяць вистачить для розваг.

- Гарно лякаєш, - кладу я руку їй на коліно. - Карась також уміє кусатися. Щучка може постраждати.

Дивлюся їй в очі, а руку не прибираю. Мені цікаво дивитися за її реакцією. Вікторія спокійна, немов чекала такої дії.

- І що зробиш? - питає вона.

- Ввечері побачиш, - забираю руку. - Будеш називати вулицю та будинок, де працюєш?