Глава 3

Вікторія

Його пропозиція викликає неймовірний подив. Відчуваю, як від неї біжать догори мої брови. Пропонує, щоб я скинула сорочку? А може його ще з ложечки погодувати? Чи на горщик посадити попісяти? Нахаба! Інших красномовних слів не можу підібрати…Так зі всіх сторін мене обдивляється, мов якусь ляльку,  та затягує до своєї хати.

Ну тут зазначу, що квартира у нього розкішна. На ремонт, мабуть, чимало коштів викинув. Але не у цьому нині постає питання.

На мене позирає це хтиве руде чудо та махає своїми віями. І як мені правильно вчинити? Він ставить мене у ситуації, які навіть не уявляла. Раніше гадала, що просто виллю на нього каву, він запросить до ресторану, а там мій головний план задурманення увімкнеться.

Утім бачу він щось таке крутить. Але нічого страшного. Сорочку зняти, то не труси стягувати. Тому пограюся з ним.

Бляха, а він, мабуть, зараз дійсно думає, що я  його хочу. Адже яка здорова дівка при світлому розумі піде з невідомим до нього додому? Лише божевільна німфоманка… Або та, яка хоче йому надерти носа за всі розбиті серця.

- А сам хіба не можеш скинути? - складаю руки на грудях.

- Ні, - задоволено махає головою. - Тільки ти це можеш зробити.

- А якщо не погоджуся, то що буде?

- Ну будемо тут до вечора стояти, - запихає він руки в кишені та стріляє своїми очима. Думає збентежити, але вираз обличчя у мене серйозний.

- Добре, - погоджуюся, і цей самовпевнений павич засвічується таким тріумфом, що, мабуть, можна вночі якесь село освітити. Але нічого. Через декілька тижнів будеш ревіти, як дитина у якої злі однолітки забрали цукерка. Будуть котитися сльози… Це гарантую.

- Тоді пройдемо у спальню, - ласо падає з його вуст така фраза, а далі він йде туди. Я пливу за ним та одночасно думаю, як це виглядає зі сторони. Дурня.

Опиняємося у спальні. Тут звісно ще те видовище. Дизайн очі рве - все у червоних тонах, а на додачу дзеркальна стеля. Останнє таке собі - може під час інтиму файна штукенція, яка додає жару та гостроти, але якщо кожного ранку прокидатися та бачити себе з просоння – не дуже файне задоволення. Ще злякатися можна.

- І як тобі? - питається Іван, що продовжує мене поїдати очима.

- Мило, - усміхаюся я. - Але занадто темно, а стеля - погана ідея. Якщо вірити у містику, то це погано впливає на сон та на енергетичні чакри людини, а тому…

- Ти не уявляєш, як тут спекотно ввечері та вночі, - бере він зі шафи нову сорочку.

- Біда - треба кондиціонер поставити, - знущаюся з нього, бо прекрасно тямлю, що він має на увазі.

Він обміряє мене дивним поглядом. Розуміє, що я його «тролю», а тому, напевно, вирішує швидше приступити до справи.

- Переодягай, - киває мені.

Я відриваю свої очі від стелі та підходжу до нього. Іван усміхається. Щастя повні штани. Ще, либонь, на щось більше очікує, але нічого йому не світить.

Мої руки починають впевнено звільняти ґудзики. Чиню це повільно. Очі не підіймаю. Зроблю це наприкінці.

Чи лячно мені в цей момент - ні. Я нічого не відчуваю. Нарешті всі ґудзики на волі та скидаю з нього сорочку з плямою.

Тут застигаю. Навіть не думала, що він настільки чудово складений, а також слідкує за собою. Із таким тілом його сміливо можна на обкладинки фотографувати.

Навіть не можу приховати від себе, що нині видовище перед очима подобається. Хочеться торкнутися, але таку жагу різко топлю в собі.
Вікторіє, ти ніколи  гарного чоловіка без одягу не бачила? Бачила! Тому не думай дурне!

Моя рука кидає сорочку на ліжко. Іван мовчить. Якось загадково помовкує, і я підіймаю на нього погляд зі словами:

- Щось не так?

- Не знаю, - відповідає він. - Ти якась підозріло спокійна.

- А яка я маю бути? - обертаюся, щоб взяти нову сорочку, а коли вона опиняється у мене, то відчуваю у себе на талії руку. Вона повністю обвиває мене, мов якась прудка гадюка, а далі Іван притягує до себе. Швидкий він.

Відчуваю спиною його тіло, а потилиця гарячий подих, який змушує шкіру покритися колючками. І що буде робити далі? Розверне та поцілує? Хай тільки спробує.

- І що це таке? - питаю я. - Щось мені здається, що твоя рука не має так нахабно сидіти у мене на талії.

- І чому? - сильніше притискає до себе. - Хіба тобі не подобається?

- У такому випадку - ні, - урівноважено мовлю я. - При тому час невпинно біжить, а нам варто йти на роботу.

- Лялечко, а може нафіг ту роботу, - різко розвертає до себе та заглядає в очі. - Може не станемо чекати вечора?

Він уміє зваблювати. Я опираюся. Стрімко наступає на мене, як лев на антилопу. Відчуваю навіть, як шукає застібку на сукні. Рудий розпалюється пристрастю та хоче мене нею заразити.

- Не чую твою відповідь, Вікторіє? - шепоче на вухо, а іншою рукою бере за плечі. Повністю блокує.

І чому цей рудий так сильно руйнує мені плани? Він все перевертає догори ногами… Затягує мене до квартири через годину після "випадкового" знайомства та думає, що йому щось перепаде?