Розділ 30: Тейгейт

Корабель прибув до берегів Тейгейта швидше за інших. Як і обіцяв, спочивший у череві морського монстра, капітан.

Фріл узяв командування на себе і весь шлях до землі дякував мисливцям за те, що допомогли відбитися від морського демона. Чоловік досі не вірив, що їм вдалося врятувати свої дупи. Кадагонія знайшла нового капітана і друге життя, отримавши хоч і серйозні та сумісні з життям руйнування. 

Попрощавшись із Гіліамом та його відважними друзями, корабель відбув назад до Айворії, там їм зможуть полагодити судно у кілька разів дешевше, ніж у Тейгейті. Але пливсти цього разу вони будуть місяць, оминаючи небезпечні води.

Ліліїт все ще погано почувалася після заклику сили мисливця і тому мляво реагувала на те, що відбувається. Мартон, як і раніше, бурчав на воїна через те, що він не береже його ученицю. Леоф зневажливо закочував очі, а Драдер просто сипав жартами, намагаючись хоч якось покращити обстановку.

Весна вже повільно перетворювалася на літо, але в північній провінції це майже не відчувалося. Крижані вітри прокочувалися рівнинами і гнули тонкі дерева до самої землі.

— Холод собачий, — буркнула мисливиця, присуваючись до багаття і потягуючи гарячий відвар із дерев'яної чаші.

— Це де ти такі вирази чула? — стрепенувся Осванд з цікавістю поглядаючи на супутницю.

Але Ліліїт відмахнулася від нього.

— Ось тому нам і потрібні втрачені знання, — випередив Мартона Гіліам. — Вона використала весь свій резерв сил тільки кинувши два кинджали. Раніше мисливців мали навчати користуватися силою розумно. Тому, Мартон, замовкни і, нарешті, послухай, — воїн спрямував палець на злого мисливця, — якщо ти хочеш, щоб твоя учениця залишилася живою і неушкодженою, дій разом з нами, а не проти нас.

— Я вже з вами. Мерзну тут, якщо ти не помітив, — розтирав задубілі пальці чоловік.

— З нами? Та ти навіть коню ім'я не дав, — обурився Осванд, погладжуючи свою сіру кобилу. — Бачиш, Попел, він поганий господар для коня?

— Досить лизатися з твариною, — пирхнув мисливець із селища Гудрас і перевів сердитий погляд на Гіліама. — Добре, нехай буде так, як ти хочеш. Але якщо ти вб’єш цим Ліліїт, я тебе на дереві підвішу за довгий язик.

— Що ж ти так про мене дбаєш? — хрипко заговорила мисливиця, не відводячи погляду від полум'я. — При навчанні, що призначив Орцед, ти мене мало  сам не загубив. Потім це випробування із пліанорами… Та нас троє вижило з усього загону! А тепер ти дбаєш про мене, як про дочку. Я тебе не розумію.

— Я знав твого батька, — тихо відповів Мартон. — Він дуже хотів сина, я гадаю, ти це знаєш. Але коли Фріда народила йому тебе, був у нестямі від щастя. Хоч і сердився на себе і богів. Щодня після твого народження він приходив до нас, як начищена бляшка і хвалився. А потім його не стало через Орцеда. Це старійшина відібрав всього трьох мисливців для полювання на оуксюків, пожалів ресурси. А потім ти вирішила стати такою, як твій батько. І Орцед, — мисливець затнувся, — він послав тебе на смертельно небезпечне випробування, ніби мріяв позбутися дитини Хельмунда. З того часу я не можу не оберігати тебе. Я бачу в тобі свого друга.

— Яка зворушлива історія, — зіпсував момент Драдер. — Коли вже вирушаймо? Я всю дупу собі відсидів на мерзлій землі.

Мартон пропалив поглядом Драдера, а Ліліїт закусила губу. Вона аж ніяк не очікувала почути від сурового мисливця із селища Гудрас щось на кшталт того, що почула.

Загін нарешті рушив. Спеціально огинав міста та села, про їхній візит ніхто не повинен був знати, таке було рішення Гіліама. До водоспаду, про який йшлося у «Легенді про Мисливця» було кілька днів шляху. Залишалося лише одне питання: йти до вершини водоспаду чи до моря, в яке він впадає.

— Адже там написано «розбився», значить, ваш хвалений син Мисливця скинувся в море і загинув. Може, повториш його шлях? — Мартон зневажливо зиркнув на воїна, а той тільки приречено зітхнув.

— Але якщо він вчинив саме так, то треба шукати щось біля підніжжя, — міркував Томас.

— Чому ми беремо за орієнтир водоспад? — Леоф перший поставив це питання. — Що, коли знання він не знищував разом із собою, а десь надійно сховав?

— Давайте хоча б водоспад знайдемо, — Гіліам масажував скроні, голова розколювалася.

Коні йшли кроком, дозволяючи вершникам вести розмову. Одна лише Ліліїт вчепилася в передню облуку сідла і очима, що розширилися від жаху, дивилася вниз.

Осванд під'їхав до подруги:

— Ти чого так напружена? Розслабся. Кінь відчує це і не підкоряється тобі.

— Де ти навчився на них їздити? — тремтячим голосом спитала дівчина, не в змозі побороти свій страх.

— Ніде, — знизав плечима той. — Я просто люблю тварин. Вони набагато кращі за людей. Моя Попел чудово мене слухається. Правда ж, дівчинко?

Кобила вдарила копитом і норовливо смикнула мордою, вириваючи поводи з рук наїзника.

— Жартую я, — посміхнувся мисливець, погладжуючи кобилу між вух.

— У мене таке відчуття , що я перебуваю на плечах у велетня, — поділилася враженнями мисливиця. — Ще трохи і він мене помітить. Після чого скине і піде далі.

— А ти не дивися вниз, — порадив Томас, під'їжджаючи до друзів. — Тільки вперед. Голову вище.