Розділ 18: Землі Мертвих. Частина 2

Гіліаму не спалося. Він спочатку довго лежав у своєму ліжку і дивився у стелю намету, в якому ще було не дуже холодно через близькість великого вогнища. Потім сів, приклав руки до скронь. Голова гуділа. 

— Побачила істот. Побачила, — бурмотів чоловік, не до кінця усвідомлюючи, що думає вголос. — Пожартувати наді мною вирішили, боги?

Вставши і натягнувши на ноги чоботи, чоловік вийшов надвір. Майже всі вже спали. Один із патрулів, тихо перемовляючись, пройшов повз.

Сіре, затягнуте серпанком небо випльовувало дрібні сніжинки. Табір розбили неподалік кордону, і звідси добре було видно старі покручені часом дерева Гая. А на півдні виднілися гори.

— Ми відрізані від решти світу, — продовжив монолог чоловік. Сніг хрумтів під підошвою, а ноги несли його у глиб табору. Він упинився біля намету мадам Беатри. Дуже вже хотілося воїну дізнатися у якому стані командир мисливців. 

З думок чоловіка вирвав дзвінкий голосок.

— Майстере, Гіліам, обіцяйте, що не дозволите Мартону загинути.

Головнокомандувач озирнувся. У тіні шатра стояла худа постать, кутаючись у плащ. Волосся вона підв'язала стрічкою і вичікувально дивилася на чоловіка.

— Ти чому не спиш, мисливице із селища Гудрас?

— Свої останні години хотілося б провести з учителем. Але мадам Беатра вдень не впустила мене, а зараз уже пізно.

— Останні години? — насупився співрозмовник.

— Ви що ж, свої накази забуваєте? — сумно посміхнулася дівчина і опустила очі. —  Майстер Ферт правий. Це зрада. Жалкую, що поквапилась. Інакше, може ви б і інакше вирішили.

Гіліам скуйовдив волосся, намагаючись згадати, що робив сьогодні вранці.

— Не знаю про що ти. Я жодних наказів щодо тебе не давав. Що трапилося, мисливице?

Ліліїт підняла погляд на чоловіка, який, якщо чесно, лякав її.

— Я покалічила одного з командирів піхоти. Відрубала йому кисть.

— Нащо? — Гіліам не міг нічого второпати. У чоловіка не в'язався образ тендітної дівчини з нападом на воїна його армії.

Замість відповіді, Ліл зробила крок уперед, виходячи у світло невеликого багаття, яке плювалося іскрами в сіре небо.

Нижня губа дівчини набрякла і тріснула. У центрі запеклася кров. Підборіддя за кольором було таким самим, як очі мисливиці. Фіолетовим.

— Хто саме із командирів це зробив? — голос посуворів, а дівчина здригнулася.

— Я не знаю його імені.

— Ферт, значить? — процідив крізь зуби чоловік.

Гіліам очікував, що через Ліліїт можуть виникнути проблеми. Але зараз він дивився на дівчину зовсім по-іншому, ніж у першу їх зустріч. І тому ухвалив рішення досить швидко.

— Іди у виділений мисливцям намет і поспи. Жодних наказів про твоє покарання я не віддавав. Ніхто не посміє і пальцем торкнутися загону, зібраного мною.

Він говорив, як фанатик. Карі очі палали ідеєю, про яку дівчина ще не знала.

— Майстере Гіліам, — обережно почала Ліліїт, — я б хотіла побачити Мартона і дізнатися як він почувається.

— І про це завтра. А зараз іди спати. Це наказ.

Кинувши останній погляд на чоловіка, який щойно врятував її від повішення, Ліліїт пішла.

Гіліам вибрав напрямок та прискорив крок. Намет братів Конві розташований був на півдні і мав золотистий відтінок.

— Ферт! — гаркнув полководець, не сміючи вламуватись на особисту територію баннеретів.

— Майстере Гіліам? — Через декілька хвилин на вулицю вийшов Велд, сонно потираючи кулаком заспані сірі очі.

— Де Ферт?

Чоловік знизав плечима. Сьогодні ввечері він не бачив молодшого брата.

— Він ніби до спокусниць збирався.

— Мадам Беатра зараз використовує намет під лазарет. Сумніваюся, що через бажання одного воїна вона вирішить порушити спокій поранених.

Старший з Конві насупився:

— Щось сталося?

— Сталося. Твій брат лізе не у свої справи, — коротко відповів головнокомандувач.

— Молода кров гаряча, — похитав головою старший Конві, намагаючись захистити брата від такої самої гарячої крові.

— Коли він повернеться, перекажи, що я хотів його бачити.

— Добре, майстере Гіліам.

*** 

Ліліїт не спалося. Вона поверталася, раз у раз штовхаючи сплячих поруч хлопців. Вони обурено бурчали і знову пірнали у сновидіння. Холодний вітер іноді проривався через відкритий полог намету, змушуючи щільніше кутатися в теплий плащ, який дівчина використовувала замість ковдри. Повз намет мисливців пролунали кроки патрульних і приглушені голоси.

— Чув новину? Ферт Конві зник. З вечора його ніхто не бачив.

— Та він же з мисливцями посварився. Може, вони того його? 

Голоси почали віддалятися, але Лілііїт почула відповідь першого вартового.