Розділ 15: Перший шлях

Чорний кінь Гіліама плентався поряд із господарем, повільно переставляючи волохаті ноги. Тварина іноді опускала морду до землі і підкидала вгору снігову завірюху.

— Що ти бісишся, як дурне лоша, — сварив його чоловік, але посміхався.

Ліліїт куталася в теплий плащ і поглядала на своїх супутників з-під пасм, що падали на очі кожного разу, як здіймався вітер.

Мартон накинув на голову каптур з хутряною підкладкою і повільно йшов, дивлячись під ноги. Його права рука стискала ратище списа, пальці почервоніли від морозу. Драдер спочатку намагався розмовляти з супутниками, але потім притих. Він перев'язав довге волосся шкіряним шнурком і обернув навколо шиї. Як і Мартон, хлопець захопив з собою спис, але з цікавістю поглядав на меч Ліліїт, що раз у раз виглядав з-під плаща.

Через кілька годин шляху Драдер не витримав і заговорив першим, звертаючись до Ліліїт:

— А звідки в тебе гроші на меч, мисливочко?

Дівчину сіпнуло від звернення, що не сховалося від очей супутників.

— Калієр не простий олень, — відповіла вона, намагаючись якнайшвидше закінчити діалог.

— А до чого тут калієр? — почав розмову Гіліам.

— Дівчина, з якою ти зараз розмовляєш, сама вбила дорослого калієра, — відповів чоловікові Мартон.

— Не сама, — похитала головою Ліліїт, — зі мною був Рейнер. Якби не його допомога, не бути мені тут.

— Це, часом, не той хлопець, що прощатися з тобою прийшов?

— А вам усе знати треба, га? — Ліліїт кинула погляд на воїна.

— Аякже, — Гіліам уповільнив крок і, порівнявшись з дівчиною, продовжив. — Ви всі тепер перебуваєте під моєю опікою. Я за вас відповідаю. Тому повинен знати хто ви, — останні слова він сказав, дивлячись на наставника Ліл.

— Так, це той хлопець, з яким я прощалася. Ще питання будуть?

— І що з того калієру золото падало? — Встряв темноволосий мисливець з Гудраса.

Мартон пропалив Драдера поглядом. Гіліам посміхнувся:

— А мені казали, мисливці знають усіх створінь Еннеліона.

— Він ще молодий, — заступився за хлопця Мартон.

— Мої люди не повинні постраждати через те, що ти чомусь не навчив своїх підопічних. Ти зрозумів мене, голова клану мисливців із селища Гудрас?

— Я залишив це звання і своє село позаду.

— А це нормально кидати військо без головнокомандувача? — Вклинилася у сварку Ліліїт. — Ви залишили своїх людей тільки для того, щоб забрати трьох мисливців із богами забутого села.

Гіліам знову подивився на мисливицю:

— Я довіряю своїм баннеретам. А завтра ми їх уже наздоженемо. Якби не такі довгі збори, могли б і сьогодні дістатися.

— У будь-якому разі це ризик. Ви залишили армію. Що скаже про цей вчинок король? — не заспокоювалася Ліліїт, наче намагалася розізлити воїна.

Чоловік скривився, як від плодів атоки:

— Ти точно з цього селища? Говор у тебе дивний і думки не дитячі.

— Може, тому що я не дитина?

— Або хтось дозволяв тобі надто багато, — погляд воїна знову був спрямований на Мартона.

Коли світило майже сховалося за обрій, вони зупинилися на ночівлю. Від вітру сховалися за високим пагорбом. Поки Мартон бігав до річки і ламав лід, щоб добути води і, Ліліїт розбирала свою торбу, дістаючи сіль та крупу для каші.

— А ти підготовлена до походу краще за хлопця, — почувся тихий голос з-за спини. Дівчина здригнулася і обернулася.

— А можна не підкрадатися?

— Невже гострий слух мисливця не вловив мої кроки?

Ліліїт повела плечима і підійшла до Мартона, що повернувся, відбираючи казанок, привезений Гіліамом.

— Навіщо ти взяв у мисливці бабу? — воїну, нарешті, вдалося поговорити наодинці з Мартоном. — Невже ти не розумієш, чим це може загрожувати?

— Як я міг відмовити? — Розвів руками Мартон. — При отриманні імені вона обрала цей шлях і отримала благословення богів. А рік тому притягла мені з Гая калієра, як внесок для вступу до групи. Скільки ти знаєш вбитих калієрів за останні кілька сотень років?

— Ти міг залишити її у Гурдрасі. Навіть, більше, міг зробити її ватажком мисливців. Навіщо ти сказав про неї в рапорті?

— Бо вона сама так вирішила, — відповів Мартон. — А думу своїх людей я звик приймати.

— Каша зварилася, — гукнула їх Ліліїт.

Коли чоловіки повернулися до багаття, Драдер уже вилизував свою ложку і поглядав на рештки каші в казані.

Сніг на передбачуваній стоянці витоптали, а плащі постелили ближче до багаття.

Так і почався шлях мисливців із селища Гудрас.

 ***

Азард Ріріан вдивлявся в нічну темряву, сподіваючись почути перестук копит по змерзлому ґрунту. Але його начальника не було видно. Та й не кинув би він своїх хвалених мисливців самих. Баннерет підійшов до великого багаття у центрі розбитого табору. Вони можуть почекати Гіліама тут, заразом і Ферт Конві встигне зі своїми воїнами.