Розділ 9: Ніч вогню

Осінь бігла, ніби тікала від грабіжника. Пляскали на холодному вітрі її плащі. Та тільки люди знову цього не бачили, займаючись своїми дрібними приземленими справами: збирали врожаї, заготовляли їжу на зиму і доглядали нечисленну худобу.

Коли вже все було готове до майбутніх холодів настало довгоочікуване свято, яке любили і діти, і дорослі. Діти — за те, що не поженуть їх цієї священної ночі спати, а дорослі — за те, що можна забути про проблеми та насолодитися Ніччю Вогню, а також отримати благословення бога полум'я.

Щойно оксамитова чорна ніч почала підступатися до будинків, запалилися перші багаття. Вони були складені біля кожного двору, щоб відлякнути зло і чорних духів. Щоб зима була спокійною і не замела дикими завірюхами двори, люди кидали в багаття щіпку землі, взятої біля ганку. Потім дарували подарунки своїй сім'ї та йшли до площі у центрі села, де збиралися всі, хто міг ходити. 

Вулички тяглися від круглої вимощеної каменем площі, як промені світила. На неї виходили вікна будинку старійшини. Навпроти житла Орцеда мисливці склали зрубані дерева і чекали. Люди сходилися до майбутнього багаття, збиралися і голосно обговорювали майбутнє свято.

Ліліїт прийшла на площу з матір'ю та родиною коваля Тейна. Ще вранці Фріда вручила дочці нову білу з жовтою вишивкою сукню до середини коліна. Ліліїт посміхнулася і віддала матері свій подарунок — пухнасту і м'яку накидку з сірого хутра. Дівчина купила її у купців із місяць тому. Вони так і не зволили сказати, якою твариною раніше була покупка. Ліл і не цікавилася, бо за якісне хутро просили надто мало. Це було підозріло. Але де, як не у віддалених селах і селищах позбавлятися краденого і нечесно здобутого добра. Тиждень Ліліїт працювала над пошиттям одягу для матері поки її не було вдома і тепер могла з гордістю показати свою роботу. Фріда вкотре вголос пожалкувала, що дочка пішла шляхом Хельмунда, а не її, але подарунок прийняла з радістю, яка властива лише дітям і старцям.

Людей біля будинку старійшини збиралося все більше й більше. Ліліїт тільки зараз повністю усвідомила, що їхнє село не таке вже й маленьке, як про нього говорять. Принаймні на площі вільного місця не залишилося.

— Ти чого така розгублена?

Ліліїт здригнулася, чим повеселіла Ефрікс, яка невідомо як опинилась поруч. Ворожка засміялася і хитро подивилась на дочку Хельмунда. А дівчина не знала, як тепер ставитись до Стародавньої. 

Ввічливо посміхнувшись, вона промовила:

— Приємно бачити тебе тут, Ефрікс.

Жінка пирхнула:

— Невже Тейн нарешті розпатякав тобі про те, хто я?

Ствердний кивок та новий вибух сміху. Ворожка сміялася доти, доки з очей не бризнули сльози.

— Ефрікс, можна я якось завітаю до тебе? — Ліл сама здивувалася своєї зухвалості.

— Звичайно, дочко Хельмунда та Фріди. Тобі я завжди рада.

— Починається! — Рейнер смикнув подругу за лікоть. Дівчина відволіклася і знову не помітила, як Ефрікс розчинилася у натовпі.

І справді. Старійшина вже обходив людей у пошуках найгарнішої та незаміжньої дівчини села. Говорили, що самі боги вели його та вказували на жрицю. Сьогодні вона стане сестрою вогню та подругою ночі. А вже завтра половина хлопців села запропонують їй розділити з ними життя.

— Ну стань же ти попереду!

Сильні руки розштовхали людей і випхали дочку Фріди до першого ряду. Але Орцед пройшов повз і цапнув за руку Амел. Дівчина чарівно посміхнулася і ступила слідом за старійшиною, ніби заздалегідь знала, що виберуть саме її. Натовп розступився, пропускаючи жрицю Ночі Вогню вперед. Орцед подав їй смолоскип і відступив. Дівчина, наблизившись до складеного багаття, підняла руку зі смолоскипом угору і глянула на людей:

— Ви готові побачити силу богів?

— Так! — Натовп вибухнув криками.

— Ви чисті думками і готові звернутися до їхньої сили?

— Так!

— Тоді прийми ж мене Ніч та Полум'я! Сьогодні говори через мої вуста, рухайся в моєму тілі і дихай тим самим повітрям, що дихаю я!

Смолоскип полетів у центр скелета з деревини. Полум'я із жадібним шипінням почало пожирати поліна. Амел відійшла від багаття і заспівала. Жінки одразу ж підтримали жрицю і над площею попливли слова:

— Розпали у моєму серці багаття.

Я до тебе прийду в цю багряную ніч.

Обійми мене так, наче я те прокляття,

Обіймай та кажи, Авандане, про світ,

Про вогонь, світ і темряву, що навкруги.

Я жриця твоя на цю ніч, а може і на віки.

Полум’я наше обернеться на гнів, його ти плекаєш як долю.

Ту Долю, що тебе прокляла. 

Ту саму, через яку ти в неволі.

Дівчина замовкла, дозволивши натовпу співати далі народну пісню про жрицю бога Авандана, його самого та богиню-долю, яка не прийняла кохання вогню. 

Амел відкинула назад розпущене чорне волосся і пустилася в танець навколо багаття. Вгору злітали руки, її тіло вигиналося, наче зміїне. Блики вогню танцювали разом із жрицею під мелодію, що ніс вітер. Шипіло полум'я, тяглося своїми язиками до жриці, обіймало її. Як у пісні.