Розділ 7: Доля мисливця

Ліліїт стояла у центрі великої кімнати під пильними поглядами людей. Вона відчувала себе комахою, яку вивчають з огидою і готуються розчавити. Стало так холодно і самотньо: Фріду на раду не пустили, а Рейнера батько — супроводив до цілительки.

Старійшина, сидячи в глибокому дерев'яному кріслі біля дальньої стіни, смикав сиву кіску і поглядав на головного мисливця. Мартон ходив із сторони в сторону перед присутніми і бурмотів щось собі під ніс. Мисливці вже терли очі, їм набридло стежити за своїм ватажком, а Ліліїт відчувала страшну втому, здавалося, що вона не спала цілий тиждень. Та і рану від калієра треба було теж Галії показати. Але поки її ніхто відпускати не збирався.

Кілька разів головний мисливець зупинявся біля північної стіні, біля якої лежала здобич дівчини, і окидав калієра жадібним поглядом. Той, здавалося, спав. Золотиста шкіра відбивала промені, які світило скидало вниз, а роги розкинулися, займаючи майже весь простір. На те, як мисливці пропихували їх у вузькі двері, збіглися подивитися всі сільські дітлахи.

— Ліліїт, дочка Хельмунда і Фріди, розкажи, як вам вдалося знайти і вбити цю могутню істоту, що живе в ГаЮ Стародавніх. Чи ви вже знайшли його мертвим?

— Та хто б його вбив, якби не вони. Там же дірка в черепі від ножа, — заїкнувся хтось із мисливців, але під поглядом Мартона притих.

— Не ми його знайшли. Він сам на нас напав. — Заговорила дівчина, ретельно підбираючи слова.

— Тому в Гай ніхто по дощу і не ходить! — Марто пропалив дивчисько поглядом.

— Тому ніхто й не зміг вбити калієра! — огризнулася вона.

— Заспокойтесь! — Старійшина підвівся зі свого місця, привертаючи увагу присутніх. — Краще розкажи нам, Ліліїт, як вам удвох із Рейнером вдалося вбити істоту і самим не постраждати.

Дівчина була не згодна з тим, що вони не постраждали, але все ж таки спробувала відповісти Орцеду, переінакшуючи історію на свою користь:

— Калієр помітив нас першим та напав. Так як ми не знали особливостей цієї істоти і нагадував він нам простого оленя, доки не випустив роги, ми думали, що легко його вб'ємо. Спис Рейнера зламався майже відразу від удару рогами. Від мого відламалося вістря. Він ще десь там у тілі, збоку біля передньої ноги. Калієр заліковував усі свої рани і був дуже швидким і спритним. Він невразливий доти, доки дощ омиває його шкуру. Вбили ми істоту в печері. Ми туди заманили цього оленя. Помер як найслабша тварина, яку я зустрічала.

Каркаючий сміх наповнив кімнату і спямував увагу присутніх на його господиню. Ефрікс втерла сльози, що виступили, і заговорила:

— Отак дітки. Скільки століть люди боялися під небесною водою виходити на полювання, а рішення — ось воно, плаває на поверхні.

Вона знову зайшлася в сміху, перебиваючи його кашлем. Старійшина приречено зітхнув і звернувся до Мартона:

— Що скажеш, мисливцю? Чи гідна ця плата для вступу до твоєї групи.

— Рейнера, якщо він зречеться ковальського ремесла — прийму, а про дівчисько — навіть не просіть.

— Це дівчисько тепер може зайняти твоє місце, якщо забажає, — закаркала ворожка.

— Заткнися, карга, поки зубами не подавилася!

Ефрікс і не думала заспокоюватися:

— Вона і тобі, і усьому твому мисливському клану однією здобиччю місце вказала. А ти носа свого покоцаного все задираєш. Орцеде, старий ти віслюк, не стій стовпом, скажи, що думаєш.

Старійшина стрепенувся:

— Так, здобич чудова. У житті нічого такого не бачив. Я хочу запросити сюди нашого коваля, щоб він порахував вартість матеріалів, які можна отримати з цієї дивної істоти.

— Чому саме його? — Мартон уже не знав, на кого накинутися.

— Тому, що тобі це не під силу, — ворожка посміхалася і поглядала на дочку Хельмунда. Ось і отримав він не сина, але спадкоємця.

Тейн прибув за кілька хвилин. За ним послали хлопця, який зіткнувся з ковалем біля воріт будинку Орцеда.

— Я слухаю.

— Ковалю, ти з нас тут найдосвідченіший. Оглянь тварину. На що згодяться рештки?

Чоловік мовчки кивнув, витяг з-за пояса кинджал і сів поруч із тілом калієра.

— Ліліїт, дозволиш старій взяти трохи м'яса? — Ефрікс підійшла майже впритул до дівчини.

— Тепер цією здобиччю розпоряджаються мисливці, — вивернув нижню губу Мартон.

— З якого дива? — реготнула ворожка. — Добув її не мисливець. Та й у громаду ти приймати дівчину не бажаєш.

— Вигнати її за непослух та порушення всіх правил треба!

— Три сотні золотих шурлів за роги, це найміцніша і гнучкіша субстанція, з якою я зустрічався. Сто золотих за шкуру, з неї можна зробити м'яку та дуже теплу накидку чи плащ. Якщо від'єднати залози, воду пропускати не буде. Близько п'яти сотень монет за нутрощі, але це не точна ціна. Якщо продавати до Фарлонду за оридани вийде менше. А ще я чув, що м'ясо калієру відновлює молодість. Я правий, Ефрікс?

Жінка засміялася і кивнула.

— А його серце, яких у каілєра два, здатне пробудити від сну мертвого. Ненадовго. Усього на день. Але це дуже багато для невтішних родичів.