Розділ 1: Карта долі

Вона кричала. Кричала від образи, від злості та болю. Легені розривало на частини, обпалювало вогнем. А вона кричала і не могла зупинитись.

— У тебе така голосиста дочка, Фрідо. — Жінка у віці передала новонароджену дівчинку матері.

Бережно узявши скруток із ковдр, у яких ховався її маленький скарб, мати посміхнулася. Через багато років їй вдалося виносити та народити здорову дитину. Хельмунд, звісно, буде незадоволений. Він хотів сина. Спадкоємця. Того, кому можна буде передати будинок, землю та спис. Але мала так голосно заливалася криком, що Фріда зовсім забула про чоловіка.

Галія, яка приймала пологи, вийшла з хати, тихо зачинивши за собою двері. Зупинилася на ганку, прикрила очі і прислухалася до шуму літнього вітру. Він ніс тепло з півдня та перешіптування лугових трав. Ідилію порушили важкі кроки. І як він здобич не лякає? Жінка повернулася до Хельмунда.

— Світлих днів, теплих зірок, —  привітався мисливець.

— Тихих ночей, попутних вітрів, — відповіла Галія, думаючи, як повідомити йому новину про те, що всі надії на спадкоємця були марні.

— Як почувається Фріда?

—  Вона щаслива, —  посміхнулася повитуха. — Все добре. Тільки…

—  Тільки? —  у чорних очах спливло щось недобре. Жінка відчула себе здобиччю, яку вистежив хижак.

— Тільки я хотіла привітати тебе з народженням доньки.

Здавалося, що світ потемнів перед його очима. Донька? Дівчинка? Як так? Він тричі ходив до старої ворожки, і та тричі підтверджувала —  син.

Хельмунд затримав подих, щоб не закричати від розчарування. Це була б негідна поведінка для чоловіка, мисливця.

— Ти нічого не переплутала?

—  Що там можна переплутати? — Галія відвела погляд від сусіда. —  Дівчинка. Зовсім маленька із чистим дзвінким голосом, наче весняний струмок.

— Дякую за допомогу. Наступна здобич дістанеться тобі. А тепер йди додому, я хочу побути зі своєю родиною.

Тяжко ступаючи, Хельмунд піднявся на ганок будинку, який збудував своїми руками. Відчинив двері і завмер на порозі, збираючись із думками. Чоловік чув тихий спів дружини та схлипи своєї дитини. Дочки.

Прошмигнувши повз сусіда, Галія поспішила забратися додому. Головний мисливець був обдарований надто запальним характером і цілком міг звинуватити жінку в тому, що вона навмисне дістала з його дружини не сина, а дочку. Але така думка навіть не з’явилася у батька. Хельмунд вирішив все ж таки ще раз сходити до ворожки, нехай пояснить, що це все означає. А зараз він хотів лише одного —  побачити свою родину.

Фріда лежала на вузькій дерев'яній лежанці і погойдувала на руках скруток. З купи пелюшок виглядало кругле почервоніле личко з кирпатим носиком. Дитина спала, іноді тяжко зітхала, ніби здогадувалася, які перепони чекають її у житті.

— Я можу подивитись? — Чоловік зупинився у дверях невеликої кімнати.

Намагаючись не збитися з наспівуємої мелодії, жінка підняла на нього темні очі і кивнула, підзиваючи чоловіка. Тяжкий крок відразу змінився на легку ходу. Мисливець, здавалося, знову підкрадався до здобичі, заносячи спис для смертельного удару.

Малятко, ніби відчувши наближення, розкрила очі і надто осмисленим поглядом дивилася на батька.

— Фрідо, — прошепотів чоловік, забувши, що хотів сказати.

— Правда ж, вона красуня? — Усміхнулася жінка, продовжуючи гойдати дочку.

Він кивнув. І нехай дитина зараз не сильно була схожа на прекрасне створення, в душі батька ворухнула пухнастим хвостом ніжність.

—  Правда.

 ***

Непроглядна темрява з'їла весь світ. Ніч впала своїм важким тілом, приховавши все від погляду богів.

Скрипнули двері, на порозі хтось був. 

Почулися кроки, потім щось зашаріло, затріщало, і полум'я, що зайнялося на узголів'ї спеціального держака, висвітлило худе видовжене обличчя. Очі чоловіка кілька хвилин звикали до світла, яке розганяло щільну, мов змерзлий сніг темряву. Піднявши смолоскип над головою, Хельмунд зробив кілька кроків до тину, який огороджував територію його родини. Чоловік завмер і прислухався —  у хаті захникала дитина. Він зачаївся, слухаючи, як б’ється його серце. Якщо Фріда помітить його відсутність —  бути біді. Але жінка підхопила доньку і відійшла від вікна, щоб погодувати її, і не помітила цятку світла на задньому дворі.

Ноги мисливця тонули у високій жовтій траві, що звалася ратінія. Її посіяла Фріда. Вважалося, що місця, де росте ратінія захищені богами, приносять вдачу та захищають від бід. Хельмунд відмахувався від забобонів, але дозволив дружині посіяти рослину тільки тому, що ратінію ще використовували для відвару від головного болю, який мучив чоловіка. Мучив вже майже п'ять років. Після одного випадку.

Він і ще чотири мисливці набрели на гриднів. Разл не встиг навіть занести списа, а роздвоєний хвіст зніс йому голову. На щастя мисливців, гриднів було всього двоє. Одна з тварин —  дитинча. З поганих новин: дорослий гридень був самкою. Вона гарчала, сіре довге тіло було напружене, хвіст метався з боку у бік. З довгих гострих зубів капала слина. Бестія захищала своє поріддя. Хельмунд знав, що отрути для уповільнення у них не вистачить, а в чесному бою убити спритну тварюку навряд чи вдасться.