Розділ 2. Валентина згадує

Майже три місяці вони були разом. Довгі, непрості, багаті на негоду та бурі, попри літо. День за днем. Година за годиною. Не віддаляючись одне від одного більше, ніж на п'ять кроків, ні на одну хвилину. Хоча ні. На самому початку відбувалися постійні неприємності через те, що Валентина була людиною, крім того, перекинутою у світ, де нормальним і навіть необхідним для особистого комфорту було оточувати себе двадцять чотири години на добу радіохвилями та електронними імпульсами, а не іншими живими істотами. А він був павуком. Справжнім. Чорним. Волохатим. З вісьмома довгими лапами й очима, що обертаються навколо голови-тулуба. І що повинні були думати люди, коли вона носила його з собою всюди в долоні, на маківці або на плечі в супермаркет, фітнес-центр, на роботу до кафе і на прогулянку. Вдячні від щирого серця за таке видовище вони вже точно не були. У кращому випадку не кривилися і не шарахалися. А в гіршому… Це сталося на третій день їхнього перебування у дивному світі, де вони мали спокутувати свою провину.

- Це що? Ваш магічний амулет? Тотемна тварина? - якось нарвано запитав Валентину посеред вулиці довговолосий юнак з одним кільцем у носі, п'ятьма кільцями на звитку вуха і потрійним пірсингом брови й повік. Візуально Валентина відразу ж побачила в ньому споріднену душу, у неї теж було три магічних кільця у вусі та в носі, а ще він не назвав Арсенія комахою. Відтак доброзичливо відповіла:

- Можливо! Я всюди ношу його з собою.

Валентина відразу ж визначила його рідну мову. Вона вміла спілкуватися всіма мовами й діалектами всіх світів і галактик, бувши чаклункою. Просто відкривала потрібний канал при зустрічі з іноземцем і зчитувала інфу з голови носія, ніби «підключалася» до нього, а потім починала думати й говорити його мовою. Після покарання ця магічна опція була їй недоступна. Але залишилася здатність, як слабкий її відблиск, вловлювати інтуїтивно ритм і акцент мови, а потім легко її імітувати, плюс миттєве запам'ятовування почутого. 

Цей, хоча і знаходились вони у країні під назвою Німеччина, говорив з польським акцентом. Тут взагалі двоє з трьох розмовляли з не місцевим акцентом або ж взагалі іншою мовою, що в перші дні спантеличувало. Іноді здавалося, що без попередження їх перенесли непомітно на інший континент. Потім Валентина звикла, і почувалася навіть затишно серед таких самих попаданців, як і вони з Арсенієм. 

Отже, цей був поляком. Тому й відповіла Валентина польською - за старою пам'яттю з минулих поколінь.

- О, ви з Польщі?! - посміхнувся її новий знайомий. 

Значить, не помилилася!

- Можна і так сказати. Були в мене родичи колись з ваших країв.

– І це на плюс у вашу карму, коли ви над павуками-птахоїдами знущаєтесь! – заявив їй нахабний юнак. – Ми представляємо у Німеччині рух зелених, виборюємо права екологичних меншинств, притиснутих розвитом сучасних технологій заради комерції. 

– Я ношу його з собою не заради комерції, – запевнила його геть спантеличина Валентина. 

– Можливо, треба перевірити, але це не змінює того факту, що ви вчиняєте насильство над живою природою!

- Я?! - Від несподіванки й люті Валентина так видихнула запилене повітря мегаполісу, що пірсинг в її носі розстібнувся. Назвати справжню чаклунку в сімнадцятому коліні насильником природи! - Та я навіть на торговців зрізаними квітами вроки наводжу!

- З такими цінами на букети податкову інспекцію наводити на них треба, а не вроки, - заперечив довговолосий. - Але давайте по факту: вам потрібно повернути тварину в природне середовище проживання і не мучити її. Вам здається, що їй добре з вами, але насправді це вам добре з ним, завели собі стильний аксесуар і кайфуєте від поглядів оточуючих. А він страждає і мріє про свободу.

- Свята правда, хвала нашим яйцям, хоча б один зрозумів! - подумки втрутився Арсеній. Інакше спілкуватися з Валентиною він не міг, у членистоногих голосові зв'язки не передбачені. - Так і є! Я страждаю і мрію! Поверни мене, де взяла, я подарую тобі десять інших аксесуарів, і всі вони пасуватимуть краще до твоєї блядської душі й чорних патлів!

- Він помре без мене, - ледь чутно вимовила Валентина, дивлячись на хлопця ясними перлинно-сірими очима, повними сліз, як сіре небо над їхніми головами, наповнене дощем, що наближається. Звісно, йому недобре в тілі павука, та чи вона сама йому і собі такого бажала? І лише через її душу, начебто хвойди, так все сталося? Насправді її болісно ранили слова Арсенія. Але вона заперечила йому лише жалюгідне: - У тебе немає ніяких яєць. Тільки педипальпи.

- Що?! - витріщився довговолосий хлопець. - Він і так помре через рік, але принаймні проведе його гідно, як сам вибере. Кожна істота заслуговує на право вибору. А наскільки у мене є яйця, я зараз покажу!

На цих словах він дістав з кишень широких джинсів три тюбики суперклею, миттєво зняв з них ковпачки, спритно видавив прозорий гель собі на долоні й на ліву щоку, і з розмаху ляснувся до найближчої тумби з рекламними оголошеннями. Тумба діаметром пів метра повільно оберталася навколо себе, демонструючи акційне меню «МакДональдз» і новий сорт веганського горохового молока в упаковці з вторинної сировини, яка змінює колір у міру псування вмісту. Клей застиг миттєво. І тепер хлопця, який, очевидно, виявився лівим екстремістом, крутило на очах у всієї вулиці. Він, що називається, залип на тумбу долонями й мордою. Заплутані коси коливалися від передгрозового вітерця, велосипедистів і самокатників, що проїжджали повз спеціальною доріжкою. А він голосно кричав з надривом:

- Свободу членистоногим! Ганьба ґвалтівникам природи! Поверніть павука на батьківщину! Не-гай-но! За-раз-же! Врятуйте світ! Врятуйте себе! Свобода! Природа! Аааааа!

Що залишалося робити бідній Валентині? Навколо них вже утворився невеликий натовп, з’явились перші увімкнуті камери, хтось робив фото. . Вона майже наживо побачила, як розлітаються блакитні конвертики зі стрілками - глядачі ділилися гаряченьким з нею в головній ролі зі своїми друзями і родичами через соціальні мережі. Не вистачало їй замість подяк отримати хвилю хейту з усього світу. Це ж Апокаліпсис! Навіть Арсеній затих на її плечі, сховав педипальпи й сором'язливо закопався в її густих кучерях. Не очікував такого резонансу, всі чоловіки насправді боягузи, і той, що приклеївся, теж лише маніпулятор. Розумів же пречудово, що ніхто не залишить його тут телепатися навіть з годину - центр міста, рух, туристи. Приїдуть знімати рятівники, не забаряться надовго.