8

Ліна

- І що він? - спитала Каруся, підперши рукою голову, наче приготувавшись уважно слухати. Хоча цей жест, звісно, ​​був цілком награним. 

  Веселощі в нашій компанії буяли в самому розпалі. Офіціант, якого попередили заздалегідь, змінював нам коктейлі в міру їхнього спустошення на такі самі повні. Я вже приступила до... третього, чи що...

  Та й слухати, власне, теж було вже особливо нічого. Основну частину подій вчорашнього вечора і сьогоднішнього дня я дівчаткам-подружкам переказала майже по хвилинах.

- Та нічого він! - відповіла під розчаровані зітхання колишніх співробітниць. - Запитав, чи обрав Даріан собі тур для відпустки і на кого я оформила комісійні.

- І на кого? - з явною іронією в голосі поцікавилася Наталка. - Я сподіваюся, на нього, коханого?

- Та хрін там, - пирхнула я. - Себе, звісно, ​​вписала. А там така комісія, що можна місяць на неї жити, приспівуючи. Цей Даріан гроші особливо не рахує...

- І справді твій колишній - повний олень, - заявила Наталка. - Відмовився здуру. А так би може разом з тим дружком у теплі краї полетів...

  Жарт викликав черговий сплеск веселощів, так що навіть я розсміялася.

- Та він же начебто прихильник традиційних стосунків, - заступилася за В'ячеслава, хоча традиційними стосунками наявність коханки за цілком собі живої дружини назвати не могла.

- Ну а що? - продовжила думку Катерина, - лежав би зараз на теплому пісочку, ні про що не думаючи. І яйця б твої не довелося нюхати.

- Довелося б! - мстиво усміхнулася я.

  І дівчата просто впали зі сміху, зовсім по-іншому витлумачивши мою заяву.

  О Боже!.. Я ж про курячі яйця!.. А вони про що?

- Та я не про Даріана! Я про свої... - спробувала виправдатися, чим викликала ще більший напад веселощів за нашим столиком.

- Я про ті, що за батареєю! - спробувала пояснити, але яке там ... - Вони якраз через пару тижнів "дозріють."

- Ой, я уявляю, - нарешті, відсміявшись, насилу промовила Наталка, - як весело буде твоєму дорогому В'ячеславу після новорічних свят повернутися до трудових буднів. З такими яйцями!

  І дівчата, навіть періодично хрюкаючи, знову покотилися зі сміху. Навіть Карина посміхнулася, нехай як завжди, рафіновано, але в її очах танцювали веселі чортики.

  Ну ось що ти робитимеш!?..

- Ти мені краще інше скажи, - нарешті промовила наша найстриманіша з подруг. - Ти що тепер збираєшся робити?

- Та що тут казати?.. - махнула я рукою. - Все одно там мені працювати не хочеться. Ось до Нового року розважусь, а потім піду. Не цікаво мені стало...

- Що, і зарплата також не цікава? - здивовано подивилася на мене Катюха, у якої, в принципі, всі речі в житті вимірювалися товщиною гаманця або кількістю нулів на рахунку. - Ти чого? Там же зарплатня вдвічі більша, ніж у нас!!!

- Ну ось і підеш на моє місце, - засміялася я, уявивши, як весело стане в нашому офісі з приходом Катеринки. - Тільки боюсь, ти швидко звідти втечеш. Котлети Івасика та нескінченні причіпки Тамари Степанівни здатні довести будь-кого.

  А знаючи запальну вдачу подруги, я майже не сумнівалася, що довше тижня вона там не протягне.

- Та це ми ще побачимо, хто перший втече! - пирхнула вона. - Не на ту напали!

- Гаразд, це все, звичайно, чудово, - встряла в нашу суперечку Наталя, - але Каріна правильно запитує. То що будеш робити? Тільки не потім, а зараз.

- Ой, так!.. - Катруся відразу забула про попередню розмову і з натхненням взялася за нову тему. - Ти як мститися вирішила?

- Ну... - мені не хотілося розкривати вигадані способи. Чи то з забобонів, чи просто все це раптово здалося зараз дуже дурним.

- Та що там обговорювати? - відкинулася на спинку стільця Катерина. - Відрізати цьому оленю дзвіночки за таку справу - і нехай далі біжить...

  І вона навіть показала в повітрі рух, ніби у неї в руці ножиці і вона вже приступила до задуму.

  Це виглядало настільки смішно, особливо пика, яку вона при цьому скривила, що ми з дівчатами знову задерикувато засміялися.

- Та ну ні, - награно обурилася Наталка, - куди ж він, олень, без дзвіночків? Чим дзвенітиме?

- Так таким, як він, дзвеніти протипоказано! - знову рубанула Катерина. - А то знову на його дзвін якась клюне. Нова жертва...

- Я, між іншим, не жертва! - одразу обурилася словам подруги. - Я, навпаки, начебто в месники записалася.

  І я провела нігтем великого пальця по горлу, показуючи, що саме маю намір зробити з В'ячеславом.

- Слухай, а це ідея! - з ентузіазмом підхопила Катруся. - Приріжеш його по-тихому. А м'ясо продаси. Оленина нині коштує дуже дорого, та й попит божевільний!

  Ну, зрозуміло, знову все в грошовому еквіваленті вираховує.

  Слідом за дівчатами розсміялася новому жарту подруги. Ось все-таки кльові вони у мене!

- Дівчатка, це все не те! - глибокодумно сказала Карина, яка до цього тільки стримано посміювалася над нашою суперечкою. - Потрібно такий метод придумати, щоб напевно! Щоб цього так званого оленя не тільки позбавити дзвіночків, а й рогів, і ще й копит!

- Ось хто, виявляється, найбільш кровожерливий з нас! - Катруся ткнула пальцем у невинно усміхнену дівчину, що відпивала з четвертого, а може й з п'ятого за рахунком келиха мартіні, інтелігентно відвівши при цьому мізинчик.

- І нічого я не кровожерлива, - на обличчі Карини засяяла ангельська посмішка. - Просто ось що вигадала...

***

Опинившись, нарешті, вдома, своєю "легкою" ходою від... ні, не від стегна, а від стіни до стіни, зрозуміла, що на завтра похмілля не обминути. Адже попереду ще один робочий день, нехай і короткий. Тільки це, на жаль, не в нас. У нашому офісі ми частенько затримувалися ще на пару годин понаднормових, оформляючи поїздки для тих, хто мріяв вирушити в горячий тур на вихідні прямо через пару годин.

Тому, розуміючи весь майбутній розмір катастрофи, вирішила одразу розставити усі крапки над i. Написала В'ячеславу, що завтра вранці буду відсутня. І так знахабніла, що навіть причину не вказала.