9

Діна

Був суботній ранок. За вікном кружляв лапатий сніг. Одразу згадалося, що скоро Новий рік — і аж настрій підійнявся. Можливо, хоч в рік кролика щаститиме більше, бо з цьогорічним тигром… Перевела погляд на чоловіка, який ще досі спав, і понуро зітхнула. А перед очима все стояв той відбиток помади на комірі. 

«Г-гр-гр!» - видала злісний звук від роздратування, а тоді спробувала відігнати цей спогад. Не хотілося псувати настрій. 

  Провела пальцями по руці Славка, ледь торкаючись. Згадала, як романтично починалися наші стосунки: і столик, який він колись організував на природі, і букети, на які раніше з легкістю віддавав всі гроші, а тоді їх у нього було не так і багато, і любощі-пестощі, якими вкривав мене з головою. От куди воно все поділося? 

  Від моїх лоскітних доторків Славко спочатку через сон почухав руку, а тоді й розплющив очі. 

- Діно? - запитав він, наче прокинутися з дружиною - то якийсь нонсенс.

- Відвик прокидатися разом? З добрим ранком, любий, - поцілувала його у щоку.

- З добрим.

  Славко потер очі й знову заплющив. 

- А давай…? - знову ніжно торкнулася його шиї й стала спускатися донизу.

- Ну, давай, - погодився він, так і не розплющуючи очі. 

  І тільки я почала підсуватися до нього, так сказати, налагоджувати стосунки, як мені зателефонувала Віта. 

 Ой, як же невчасно! Я збила дзвінок, але через декілька секунд вона знову настирливо стала телефонувати. 

- Я зараз, - схопила мобільний у руки й вийшла з кімнати. Ну, а нащо Славку знати про наші з нею чорні справи?!

  Сердито прийняла виклик, всівшись на підвіконня в кухні:

-Так, слухаю, кажи!

  І одразу ж Лососик намалювався поруч. Ми з ним любили там сидіти. Навіть вазони спеціально не ставила, лише маленьку коробочку з шоколадним печивом, яку він дуже любив винюхувати, бо я часто поруч з нею залишала улюбленцю шматочок м‘яска. 

- Значить так, Діно… У мене сьогодні намалювалися плани, ще й на цілісінький день. Мого в гості запросив діловий партнер за місто, тож і мені треба буде їхати. 

- То шашлику хоч мені привези! - бовкнула у відповідь, а тоді згадала про наші з Вітою плани. - Стоп! Які гості? Ти ж мала мене ще підмарафетити, щоб Славко більше звертав увагу в мій бік.  

- Так отож! Я не забула, - голосно запевнила Віта. - То от саме зараз якраз маю час. Збирайся!

- Зараз?! - несамовито перепитала її. 

  Це зовсім не вписувалося в мої ранкові плани. Ще й зі Славком зараз намічалося щось гаряченьке. Давно ми з ним вже не… обіймалися. То він стомленим був, то часу не було, то ще щось…

- Так, Діно, саме зараз! - тараторила подруга.

- Тоді краще завтра, - мовила їй, а тоді Лососик зашипів на мене, наче сварючи. - А що ти там придумала? Чим його братимемо? Із зачіскою, наприклад, не проконало… Якимось він став дерев‘яним у мене, - засмучено пояснила подрузі.

- Та зачіска то таке! Не кожен чоловік помітить. Хоча й твоє каре значно відрізняється від минулої стрижки під назвою «я приїхала з села».

- Віта! - обурливо викрикнула до неї.

  Подруга частенько любила нагадати мені, звідки я родом. Добре, що вона вся така місцева краля у нас. 

- Цить! Не нервуйся. Зараз білизну тобі оберемо. Це вже сто відсотків зайде твоєму цьому…

- Угу, Славі, - нагадала. - А я якраз зараз з ним збиралася… ну, цей. 

- А в чому ти зараз? - поцікавилась Віта. 

  І я оглянула свою сіру стареньку піжаму. Тоді відтягнула резинку штанів, щоб подивитися на спідню білизну… Якби Віта побачила мої трусіля, то б спитала, чи я раптом їх не з п‘ятого класу досі ношу. Ех…

- Де і коли зустрічаємося? - запитала її, що аж Лососик задоволено занявчав, наче від мого рішення піти до Вітки. 

  А тоді швидко вбігла в кімнату й вийняла з шафи зимовий одяг. 

- Не зрозумів, - сказав Славко, який до цього лежав у ліжку, неначе король, а тепер розгублено дивився, як я щосили натягувала штани на дупцю.  

  «Хоч би не тріснули!» - єдине, про що зараз думала. Бо хтось трохи погладшав. 

- Там у подруги… щось сталося. Мушу бігти, загалом, - квапливо пояснила йому.

- Діно, яке «бігти»? А як же наші плани?

  Славко мав занадто розчарований вигляд, але я знов згадала, в яких я зараз трусиках з дитячим малюнком і пояснила:

- Все буде, але пізніше. Обіцяю, що сьогодні. Нікуди не зникай. 

  Як вбралась, ще помахала йому рукою, в думках попросила не зраджувати, і погнала до елітного магазину білизни «Еліум». 

  Подруга приїхала аж через півгодини, хоча вона ж на автівці, а я на маршрутці добиралася.

- Віто, я вже наче сніговик, тобто сніговичка! Май совість! - пробубніла до неї. 

- А ти чого всередину не зайшла? Вже придивилась би собі щось.

  Подруга зі здивуванням на обличчі труснула плечима, але я не стала сотий раз пояснювати, як не люблю такі магазини. 

  Увійшовши, завмерла на місці - треба було все обдивитися. Та Віта не дала шансу, схопивши мене за лікоть і потягнувши до яскравих комплектиків.

- В тебе вже є якась білизна? - запитала вона. - Треба так, щоб не повторюватися.

  Я натягнула усмішку.

- Все зрозуміло, - зітхнула подруга. - А колір який би хотіла? Фасон? Може, чогось особливого давно хотіла?

- Червоний, - коротко відповіла їй.

  Подруга показала на три червоних комплекти: один з мереживом, інший напівпрозорий, а третій - з поясом і ще купою непотрібних шлейок, які мають вкривати майже все тіло, перетворюючи жінку в ковбасу. Я аж засміялася від цієї «ковбаси» в думках.

- А це що і нащо? - не витримала і таки поцікавилась.

- Портупея називається, - пояснила подруга. - Але ти в ній точно заплутаєш, що аж доведеться держслужбу з надзвичайних ситуацій викликати. Краще щось інше обери. 

  А мене її слова наче вкололи. Одразу різко схопила комплект з тією портупеєю до рук, хмикнувши та вип‘явши вуста. І саме в цю мить до нас якраз консультантка з високою зачіскою підійшла.