5

Ліна

  Майже одразу після того, як Івасик дожував свій злощасний бутерброд, у наш опен-спейс увійшли дві інші мої колеги. Точніше, першою впорхнула Олюшка, молода жінка років сорока, яка мала трьох дітей, чоловіка, собаку та пристойний маєток у передмісті. А ще школу у двох старших, садок у молодшої і купу їх додаткових гуртків та секцій на додачу. Але при цьому ніколи не скаржилася і все встигала. У тому числі обслуговувати найвибагливіших і найзанудніших клієнтів. І навіть усміхатися їм тоді, коли я давно вже б обігріла пательнею по голові.

  З Олечкою у мене були дуже добрі стосунки. І ми б, напевно, навіть ще сильніше потоваришували, якби вона не була так шалено зайнята. Але хоч на одного зі співробітників агентства я могла зараз дивитися без огиди.

  Раніше ще на В'ячеслава, а тепер... ех...

  Слідом за Олюшкою, яка вже включила свій комп'ютер після того, як чемно привіталася з нами, впливла остання з моїх колег, Тамара Степанівна. Тільки їй з нас чотирьох було відведено окремий кабінет. Менший, звичайно, ніж у В'ячеслава, але все ж...

  Проте, як виявилось, так було навіть краще. Зате її обрюзгла, вічно невдоволена пика не майорила перед поглядом цілий божий день.

 Тамара Степанівна лише обдарувала нас легким кивком, жадібно роздмухала ніздрі, вловивши в повітрі ковбасні відтінки, і пропливла повз.

  І я вже майже видихнула з полегшенням, коли жінка на порозі кабінету все ж таки зупинилася і глянула в мій бік:

- Щось ти, Ліночко, - сказала солодко-нудотним голосом, - сьогодні погано виглядаєш. Захворіла?

  І нібито співчутливо закивала головою. Але я бачила, як зловтішно звузилися її і без того щілинні очі.

  Я знала, що навіть дивлячись на неспокійно проведену ніч, виглядала чудово. Ну, принаймні, в рази краще за саму колегу. І зачіска, і макіяж, і манікюр завжди були при мені. Не кажучи вже про те, що сьогодні одяг я вибирала особливо ретельно, щоб показати В'ячеславу, кого він у моєму обличчі втратив. Ось, мабуть, гримзу заздрість і взяла.

- Дякую за турботу, Тамаро Степанівно, - промовила їй не менш люб'язно. - Я дивлюся, вам теж не здоровиться? Щось ви зовсім з лиця спали...

 І я, повністю копіюючи рухи колеги, теж захитала головою.

 Степанівна нічого не відповіла, лише ще більше підібгала свої губи, перетворивши їх просто на пряму лінію. Таким чином у неї на обличчі сформувалися три симетричні горизонтальні лінії на рівні очей і рота. І було дивно, як до цієї трійки в компанію затесався вертикально розташований ніс.

  За сусіднім столом почула здавлений сміх Олечки, якій теж періодично діставалося від літньої жінки.

Відвернулася, переставши звертати увагу на "миленьку", і вирішила все ж таки зайнятися роботою. Але перед цим добре провітрити приміщення. Тим паче, що до мене незабаром мав прийти перший клієнт.

- Ти чого це вікна відчинила!? - відразу обурився Івасик. - Запитувати, взагалі-то, треба!

  І він, з зусиллям відірвавши свою дупу від стільця, рушив у бік розкритої стулки, з якої потягнуло свіжим морозним запахом.

  Але я не збиралася так швидко здаватися. Не на ту напав!

  Перегородила йому прохід, чого він зовсім не чекав, та ще й зробила крок у його бік, заклавши руки в боки.

- Запитувати треба ТОДІ, коли ковбасу свою смердючу дістаєш! - насунулась на дорослого маминого синка. - І котлети! Ти хоч раз запитав, чи ми хочемо нюхати їх сморід?

  Олечка, відірвавшись від комп'ютера, знову хмикнула, тепер уже спостерігаючи за сценою з непідробною цікавістю.

  Івасик же, який не очікував подібної контратаки, позадкував на пару кроків назад. Мабуть, він просто боявся знаходитися так близько від особин протилежної статі. Але мені зараз було його не шкода. Тому що всі чоловіки – козли. Вчора мене у цьому повністю переконав В'ячеслав. Та й сьогодні ще й той грубіян у ліфті додав... Тепер ще й цей потрапив під гарячу руку...

- Тому перш ніж щось там вимагати, - продовжувала насуватись на бідолашного колегу, який уже, напевно, двісті разів пошкодував, що відкрив ротяку за чимось іншим, крім їжі, - ти спочатку сам спитай! І якщо ще раз не в кімнаті відпочинку, а тут, жертимеш свої "делікатеси"!…

  Останнє слово я особливо виділила. При цьому спеціально не договоривши, яка ж помста піде з мого боку. Так було ефектніше. Нехай боїться атаки з усіх фронтів!

 Бідолашний хлопчик Іванко настільки вразився, що на останніх моїх словах впав п'ятою точкою на своє крісло і спробував максимально стиснутися, щоб злитися з інтер'єром.

  Я ж тільки ще раз грізно оглянула його постать, що розпливлася від котлет і відсутності фізичних навантажень і, різко розвернувшись на підборах, пройшла до свого місця.

- Щось ти сьогодні в ударі, - тихо прошепотіла мені Олюся, продовжуючи посміюватися над виставою, що тільки-но розвернулася. - Не з тієї ноги встала?

- Не на той бік лягла, - підморгнула я єдиній нормальній людині, яку зустріла сьогодні за ранок. - Гаразд, давай працювати.

 І я, зачинивши все ж таки вікно, хотіла було вже опуститися за свій робочий стіл, як до нас у кімнату заглянув перший відвідувач. Клієнт В'ячеслава. Саме той, кого я добре знала і на кого вже мала певні плани у світлі вчорашніх подій.

Ну тримайся, екс-коханий!

- Доброго дня, Даріане, - промовила якомога люб'язніше, зробивши кілька кроків йому назустріч. - Ви до В'ячеслава?

  Річ в тому, що цього клієнта ми реально знали не тільки в обличчя, а й на ім'я. Ну, по-перше, ім'я було досить незвичайним, а по-друге, добре підходило чоловіку не зовсім традиційної орієнтації. Чи не зовсім чоловіку?

- Ой, дорогенькі-і-і мої-і-і, - заспівав своїм фальшивим тенорком клієнт. - З добрим ра-а-анком...

- Звісно, добрим! - погодилася я, блискнувши усмішкою, як новий п'ятак, і подумки знову облаявши усіх, хто вже встиг цей ранок зіпсувати. - Особливо, якщо до нас такий чудовий відвідувач прийшов! Невже знову у відпустку?