3

Діна

  Зранку глянула в дзеркало, коли проходила повз нього, - і аж підскочила. З відображення на мене дивилося щось страхітливе, ще й чорними колами навколо очей. 

«Ти - не страшна, ти просто панда», - пояснив мій внутрішній голос, або це вже реально була шизофренія.

  А як можна було не зійти з глузду, якщо хтось вчора вимастив помадою комір мого чоловіка??? 

  На зустрічі випускників я не стала влаштовувати сцену. На це мудрості вистачило. Пояснила всім, що погано себе почуваю - і потягнула свою жертву додому. А вже вдома тицьнула Славіку на відбиток у формі губ, щоб послухати надрозумне пояснення. А він одразу: «Та ти що?! Та це твої одногрупниці танцювали біля мене. Або ж хтось пожартувати хотів. А ти вже з мене зрадника зробила!». І що найголовніше - Слава ще й образився на мене, і більше ми не розмовляли. Після цього зробила наївний висновок, що якщо це його так зачепило, то, можливо, дарма я себе накрутила. Може і справді хтось невдало пожартував, а я вже на коханого одразу наїхала. Дурепа, так?

  Але всю ніч не могла заснути, бо бентежні думки ковзали мізками, не даючи спокою. Намагалася згадати, чи давав він раніше привід, аби підозрювати його в зраді. Та ні, начебто. Хоча… ми останнім часом часто сперечалися через всілякі дурниці, але ж це нормально, оскільки букетний період давно закінчився. Як-не-як у шлюбі вже майже чотири роки! Угу, не мало… 

  Лише під ранок трохи передрімала, якось вмовляючи себе повірити, що та помада на комірі Славка - випадковість. Або, дійсно, лише злий жарт однокурсниць, не більше. 

  І от поспала від сили три години, як ненависний будильник нагадав про те, що вже треба йти на роботу. То як у дзеркало поглянула - одразу збадьорішала. А тоді лише на мить заплющила оченята дорогою до ванної кімнати, щоб перетворитись з панди знову на людину, як зачепилася за щось м‘яке й гепнулася на ламінат. От тоді вже точно прокинулась!

- Лососику, ти що, здурів?! - крикнула до кота, який прогнав мою сонливість. 

  Він поважно нявкнув, наче хотів сказати: "Прокинься нарешті!" От нахабне волохате створіння. Але ж розумне яке! 

  Я зі своїм улюбленцем зазвичай розмовляла, наче з подругою. І цей рудий з дрібними білими плямами був таки непоганим співрозмовником: уважно слухав, терся об мене, коли скиглила, наче втішаючи, і таким розумним поглядом дивився. Психолог він у мене, загалом. Це я так вирішила, причому вже давно. А таке заведено прирівнювати до шизофренії? Ну і нехай! Якби ж не Лососик, який дійсно обожнював рибу, то мені вже б до реального психолога довелося йти, бо постійно на голову щось навалювалося: то свекруха, яка вічно контролювала мене, хвилюючись за свого дорослого хлопчика, то з самим Славіком сперечалися, то на роботі хтось нервував… Ех, життя, як воно є. 

  Та, звісно, в мене була і справжня подруга з якою в інтернеті познайомились. Я ж сама не з міста, а Віта - тутешня. І от, колись вона мене, провінціалку, підібрала, розповіла про мегаполіс, допомогла знайти роботу, житло, коли я приїхала влаштувати життя.

   Тільки вона мене не на вокзалі, звісно, підібрала! Я ще задовго перед тим допомагала їй перекладати тексти на англійську. Я ж перекладачка, на хвилиночку. 

А їй воно треба було, щоб своєму офісному директору вгодити. Вітка ж така хитродупа, а ще й вродлива. Та мізкує там, де це потрібно. Тож моє щастя, що ми зустрілися в цьому світі, і я маю свою людину в місті. А щодо неї, то вона потім за того директора заміж вийшла.

А я з того часу їй постійно нагадувала, що якби не я… А вона на цьому моменті завжди епічно закочувала очі, не розуміючи, що то я так жартувала. Колись вона не витримала й сказала, що в мене специфічний гумор. Специфічний! Треба було таке ляпнути!? І я ще й досі трохи ображалась на неї. 

  Збираючись на роботу, натягла своє звичайне офісне вбрання - чорну спідницю з теплющими колготками та сірий светр, який Славік вже давно прохав винести на смітник. Та що він розуміє? Не модно, зате тепло! Такі у мене пріоритети! Тоді розчесала кучері, які сьогодні чомусь стирчали в різні боки. Мабуть, через нічні шалені думки.

  «Ну і нічого, піде. Зараз шапку одягну - і нормально все вляжеться», - вирішила про себе й рушила до дверей. 

  При вході на фірму, одразу помітила свого занудного керівника Олега Петровича, який двох слів не вмів докупи зліпити, а при цьому мав власну перекладацьку контору. До речі, досі не розуміла, як йому колись вдалося започаткувати нашу фірму. Та й дідько з ним! 

- Доброго ранку, Діно Віталівно. Я вас вже давно чекаю, бо сьогодні прийшов раніше, - монотонним голосом заговорив він, що мені ледь вчорашнє винце не повернулося. 

  Мені не поф… не байдуже, коли він сюди приперся?! І коли він нарешті затямить, що я не «Віталівна», а «Віталіївна»?! Ще пощастило, що у нас можна було працювати вдома, то я зазвичай так і робила, щоб не слухати його занудне булькання, але сьогодні вдома не хотілося лишатися, хоч і Славік пішов на роботу ще раніше, ніж я прокинулась. Вдома ж все б нагадувало знову про ту помаду на комірі… 

Ні-і! Краще вже в офісі попрацювати сьогодні, а тим паче домовилась після роботи зустрітися з Вітою, бо держати все в собі більше не було сили. Помада ця… 

Так, терміново була потрібна подруга. В такій ситуації одному Лососику з моїми тарганами не впоратися.

Ліна

 Прийшовши на робоче місце, вирішила ретельно вивчити розклад. Ні, не свій, звісно, ​​а В'ячеслава. Отже, сьогодні в нього заплановано кілька зустрічей. Одного із клієнтів я навіть знаю. Постійний, літає на моря чи не кожні два місяці. Ну а чого не літати, якщо грошей... ну багато, коротше.

Та й взагалі, напередодні новорічних канікул у нас ледь не аншлаг. Ну от і чудово. Значить...

  Ну, теоретично до зустрічі з В'ячеславом я майже готова. Лише практично треба довести справу до кінця.

  Я ще вдома вивчила вміст коробочки з яйцями та відібрала п'ять найбільш доречних екземплярів — моїх теперішніх дружків. І, як написали добрі люди в інтернеті, ретельно вимила їх із твердою мочалкою. Ну, щоб, направивши яйце до світла,  було видно бульбашку повітря. Тепер залишилося тільки зробити проколи у шкаралупі, заздалегідь підготовленою голкою та...