Розділ 35

– Стій, кому кажу! – кричав дідусь свині, яка справді вже бігала на городі та щось жувала.

Я з побоюванням виглядала з-за паркану, спостерігаючи за цим видовищем. Діма теж завмер поруч і придивився. Ми перезирнулися, і на наших обличчях проскочили легкі усмішки.

Здається, образи на нього на якийсь час випарувалися, мені стало взагалі не до цього. Помщуся йому як-небудь потім, а зараз було безумно смішно спостерігати, як дід гасає по всьому городу за свинею, роблячи тільки гірше. Черешенька верещала й ухилялася, а він із криками переслідував її, розмахуючи палицею.

Бабуся стояла біля краю доріжки й лаялася, хапаючись за серце. Потім її терпець увірвався, вона кинулася на допомогу дідові, але в останній момент обернулася до нас:

– Допомагайте давайте! Чого стоїте, як укопані?!

Діма зітхнув і неохоче рушив за нею, а я залишилася стояти. Вони вже втрьох ганяли Черешеньку по городу. Іноді завмирали, намагаючись оточити, але свиня спритно проскочила повз, чудово розуміючи, що затримати її ніхто не зможе.

Я швиденько дістала телефон і ввімкнула камеру. Ну не можна ж упускати такий контент! Стоячи під яблунею, я знімала все підряд і просто не могла зупинитися від сміху. Потім зірвала стигле яблуко, надкусила його й знову навела камеру на город.

Звідти доносилися крики бабусі, яка уже чомусь погрожувала тій самій свині. У якийсь момент дід різко зиркнув у мій бік, зупинившись посеред грядок, і я поспіхом пригнулася за парканом, щоб не палитися зі своєю зйомкою.

Коли вони знову побігли по колу, Діма опинився зовсім недалеко від мене. Здається, його нерви вже здавали.

– Краще б допомогла, – незадоволено кинув він. – Це ж ти двері в сараї не зачинила.

– Я?! Якби ти туди не забіг, нічого б не сталося! Сам винен.

– Могла б зрозуміти й пробачити, – підморгнув він, а потім додав із награною суворістю: – Якщо викладеш кудись це відео, я тебе приб'ю.

Але це його «приб'ю» пролунало якось… навіть приємно. І все ж я слухняно кивнула: добре, відео залишиться тільки моїм особистим архівом. У сумні часи воно мені точно підніме настрій.

Спільними зусиллями бабусі з дідом вдалося загнати свиню назад у двір і закрити хвіртку. А далі Діма просто тупнув ногою, і Черешенька без зайвих проблем зайшла у свій сарай. Він запер за нею двері й переможно потер руки, думаючи, що найстрашніше позаду.

Але тут ми помітили, як бабуся рішуче зняла рушник із вішалки й рушила прямісінько на нас.

– Ах ви паразити такі! Ну зараз у мене отримаєте!

Вона замахнулася й точно попала б Дімі по руці, якби він вчасно не відскочив.

– Ба, ти чого?! – смикнувся він.

– Ви в мене зараз дограєтеся!

А потім вона перемикнула увагу на мене, і я про всяк випадок побігла. Бляха, бабуся у свої сімдесят бігала дуже непогано, тож мені довелося знатно прискоритися.

– Ба, ну пробач! Це все він винен! – кричала я, ухиляючись.

– Обоє отримаєте! Ви свиню випустили, вона мені всі грядки потоптала!

– Ну проба-а-ач!

Пару разів їй усе-таки вдалося гучно ляснути Діму рушником по спині, але до мене вона так і не наблизилася. Бабуся не переставала лаятися й кричати, розмахуючи своєю «зброєю», поки остаточно не захекалася й не втомилася.

– Ну добре, я вам ще вигадаю покарання! – пригрозила вона наостанок і пішла в будинок.

Коли вона зникла, мене навіть трохи замучила совість. Якось незручно вийшло. Я незадоволено покосилася на Діму, якого вся ця ситуація, здається, взагалі не хвилювала.

– Весело тобі?! – рявкнула я. – От сам тепер і будеш це покарання відбувати.

– Не думаю, – спокійно заявив він. – Бабуся чудово бачила, що винні обоє.

Я ображено надулася й відвернулася від нього.

– Боюся навіть уявити, що там із грядками сталося, – почувся його голос за спиною.

– Не моя турбота. Ти все це влаштував, ти й вирішуй.

– Без проблем, – гмикнув він. – Бо квіти теж постраждали.

Я здивовано обернулася й побачила, що Діма присів перед клумбою з півоніями. На вигляд вони були цілі, але пишні бутони тепер клонилися до землі – свиня знатно притоптала стебла, коли пробігала повз. Самі вони вже точно не піднялися б, залишалося тільки зрізати. Діма подумав про те ж саме: узяв зі столу на веранді садові ножиці й повернувся до клумби.

Я мовчки спостерігала за тим, як він акуратно зрізає квіти одну за одною. У його руках швидко утворився пишний і неймовірно гарний букет. Я вже збиралася піти до себе, як раптом він простягнув ці півонії мені.

– Це тобі, – усміхнувся Діма.

– Серйозно? – я мимоволі розсміялася, але квіти прийняла. – Мило з твого боку.

Я вдихнула цей солодкий аромат і притиснула букет до себе. Діма, більше нічого не кажучи, розвернувся й закрокував у будинок. Я дивилася йому вслід і відчувала, як серце в грудях починає битися набагато частіше. Щоправда, слідом прийшла панічна думка: бабуся ж нас точно за це приб'є! Це ж її улюблені квіти…