Розділ 34

– Знущатися з мене надумав?! Ну, тримайся, зараз ти в мене отримаєш!

Я вискочила з сараю й рвонула за Дімою, який одразу кинувся бігти. Ну нічого… Вічно він від мене ховатися не зможе.

– Тільки попадися мені! – кричала я, на ходу схопивши з мотузки рушник, що підвернувся під руку. – Живого місця на тобі не залишу! Помщуся так, що…

– Що? – доносився попереду регіт Діми.

Він явно з мене знущався і, здається, навіть спеціально пригальмовував, щоб піддатися. Але варто було мені наблизитися, як він спритно вислизав, не даючи себе спіймати.

Ми влаштували дикі перегони двором, потім перемістилися в яблуневий сад, а звідти – у лабіринт між будівлями. Діма забігав в один сарай, а виходив уже з іншого. У якийсь момент я взагалі загубила його: думала, він усередині, а цей жук просто вискочив через задні двері, поки я кліпала оченятами.

– Весело тобі?! – задихаючись, кричала я, перестрибуючи через якусь деревину. – Мені от узагалі не смішно!

– Ага, обрегочешся! – відгукнувся Діма звідкись із-за рогу. – Ми просто з Микитою побилися об заклад, поведешся ти чи ні. І ти повелася! Він мені тепер кругленьку суму винен!

– А ти нічого не доведеш! – я додала ходу й зі свистом змахнула рушником. Ще б трохи – і точно вдарила б його по спині.

– У мене фотка є! – крикнув він і пірнув у черговий сарай.

Я рвонула слідом за ним, сподіваючись затиснути його в глухому куті. Але там виявився ще один прохід, а за перегородкою я мигцем встигла помітити двох величезних рожевих свиней. Від несподіванки я вилетіла в протилежні двері й побігла далі.

Вискочивши назад у двір, я ледь не знесла бабусю. Вона якраз йшла до ґанку, на ходу зав'язуючи фартух.

– Ви що тут за переполох влаштували?

– А?! – рявкнула я, важко дихаючи. – Ти чому мені не сказала, що у вас кіз узагалі немає?! Цей придурок мене козла доїти змусив!

– Що?! – бабуся одразу злякано вхопилася за серце.

– Ба, та вона жартує, – подав голос Діма, нарешті уповільнюючи біг. – Ну не вірю я, що ти козу від козла відрізнити не можеш.

– Можу! – огризнулася я, уперши руки в боки. – Просто придивитися треба було! А от тебе від придурка взагалі не відрізниш!

І погоня продовжилася. Ми знову бігали двором, а потім нас якось занесло на город. Ми ледь не потоптали доглянуті грядки, добре хоч бабуся цього вже не бачила. Але відступати я не збиралася, усередині мене вирувала лють.

– Уб'ю-ю-ю! – волала я на все село.

Але коли ми вчергове влетіли назад у двір, мене ледь не збила з ніг… туша тієї самої свині, яка з диким хрюканням вискочила на свободу з відчиненого сараю.

– А-а-а-а-а! – закричала я, відскакуючи вбік.

– Ну, паразити! – прогриміла бабуся. – Ви що накоїли?! Черешеньку мою випустили! – і вона знову картинно вхопилася за серце.

Черешеньку? Вони свиню “Черешенькою” назвали?!

– Зараз спіймаємо, – за спиною раптово з’явився дідусь. – Не хвилюйся, люба, усе під контролем.

Я теж наївно сподівалася, що вони зараз швиденько заженуть худобину назад. Але це виявилося якоюсь нездійсненною місією. Свиня відмовлялася слухатися, з диким вереском металася двором і цілеспрямовано розверталася в бік городу. А от якщо вона дістанеться грядок – бабуся нас точно приб'є.