Розділ 31

Діма

Вода в літньому душі майже закінчилася, а в таку спеку дуже хотілося освіжитися. Тому вирішив полізти на дах прибудови зі шлангом, щоб заповнити бак. Упевнено перебирав перекладини драбини й уже майже заліз, як раптом переді мною перелякано скочила Ліза. Вигляд у неї був такий, ніби я застукав її за чимось абсолютно непристойним.

Наступної секунди до мене дійшло: вона засмагала в одних купальних трусах, а верх до цього моменту прикривала тими самими кришками від пляшок, які покотилися по шиферу вниз.

– Якого біса?! – скрикнула вона.

Я від несподіванки втратив рівновагу. Пальці зіслизнули з перекладини, і я ледь не полетів спиною назад, разом із драбиною, але в останній момент дивом встиг вчепитися в край даху.

– Та що ж таке… – шумно видихнув я. – Ти чого тут гола розляглася?

Ліза в паніці притиснула руку до грудей і схопила з пледа купальник.

– Нічого я не гола! Я засмагаю!

– Ну так, без верху – зовсім не гола.

– А ти якого біса сюди припхався? – сердито зашипіла вона, намагаючись одночасно прикриватися й зав'язувати лямки.

– Та звідки я знав, що ти влаштувала тут нудистський пляж? Мене особисто ніхто не попереджав, – спускатися назад я не став. Сенсу вже не було, тим більше вона прикрилася.

Я перевалився через край даху, підвівся на ноги й потягнув шланг до залізного бака.

– Ніде від вас не сховатися, – продовжувала обурюватися Ліза, влаштовуючись на пледі. – Позасмагати спокійно не дають.

– Усе-усе, уже йду, можеш продовжувати, – усміхнувся я. – І що, прямо обов'язково без верху?

– Так засмага лягає всюди однаково, – підкреслила вона, поправляючи купальник. – Не хочу потім ходити з дурнуватими білими смужками, вони не під увесь одяг підходять.

– Ну й проблеми у вас, – похитав я головою, заштовхуючи шланг у бак.

– Це вам, хлопцям, добре, верх прикривати не треба, – Ліза оцінювально пробіглася по мені поглядом. – Хоча в декого тіла такі… що краще б прикривали.

– Це які «такі»? – гмикнув я.

– Ну… гарячі. Спокушаєте тут дівчат серед білого дня… А якщо у когось нерви не витримають і вона не стримається? Самі потім будете винні, що провокуєте.

Я важко ковтнув. Це вона зараз як абстрактний приклад сказала, чи конкретно на мене натякала? Так я зазвичай по двору в футболці ходжу. Може, реально варто спробувати без неї?

– Гадки не маю, про що ти, – підморгнув я їй і все-таки вирішив зникнути. Хай засмагає.

Спустившись, я дочекався, поки бак наповниться, і перекрив воду. Лізти назад за шлангом не ризикнув – може, вона там знову кришками обклалася… До того ж Ліза дуже гарна. А я, зрештою, теж не залізний.

Вирішив зайвий раз не випробовувати долю й не попадатися їй на очі, тим більше що в мене була куди важливіша справа. Треба було бройлера зарубати. Дід, як на зло, знову кудись випарувався, а бабусі терміново знадобилося свіже м'ясо до обіду. А раз діда немає, то крайнім, звісно, залишаюся я.

Мені, загалом, не звикати, хоча перші рази було моторошно. Зараз уже звик. Я натягнув стару, світлу футболку, яку давно було не шкода, і попрямував до сараю. У таких справах головне – на пару хвилин повністю вимкнути всі емоції та жалість. Раз – і готово.

Далі бабуся вже сама розбереться з общипуванням та обробкою, моя частина роботи на цьому була закінчена.

Вийшовши з темного сараю на сонце, я опустив погляд і з зітханням помітив, що все-таки трохи заляпався – на світлій тканині розповзлися кілька бордових плям. Здається, футболку тепер простіше викинути. Ну або залишити виключно для таких справ.

Я зайшов у будинок, штовхнув двері на кухню й замер на порозі:

– Ба, я там усе…

Бабуся, яка стояла біля плити, задоволено кивнула. А от Ліза, яка вже встигла спуститися з даху, переодягнутися в нормальний одяг і якраз зайшла на кухню, різко обернулася на мій голос.

Її погляд впився в мою футболку. Очі Лізи панічно забігали, обличчя вмить стало білим, а рот відкрився, ніби вона намагалася щось сказати, але їй не вистачало повітря.

– Ти… чого це… – ледь чутно видихнула вона.

І перш ніж я встиг хоч щось пояснити, її коліна підкосилися. Ліза просто в одну мить гепнулася на дерев'яну підлогу.

Бляха... Цього я точно не очікував.