Розділ 28

– Ой, повернулися нарешті! – з будинку, побачивши нас із кошиками, вискочила бабуся. – А я якраз банки підготувала.

– І на багато вистачить? – уточнила я.

– Ну, банок десять буде, – прикинула вона в умі. – Треба тільки хвостики повідривати. Займетеся?

Я ледь кошик із рук не випустила. Робити мені більше нічого!

– А ви чим займетеся? – надулася я.

– Ну так у свиней треба почистити, козу подоїти. Чи ти хочеш зі мною помінятися?

Переконувати вона вміє…

– Ні, – натягнуто усміхнулася я. – Звісно, краще суницю.

– Тебе тепер, схоже, на яку завгодно каторгу можна відправити, аби тільки не у свиней прибирати, – тихенько зазначив Діма.

– Мабуть, – погодилася я й почухала потилицю.

З душем довелося зачекати, хоча ноги після високої лісової трави свербіли. Ми з Дімою вмостилися в затінку під виноградом. Бабуся винесла нам пару невеликих бідонів і мисочки під хвостики.

З вікна доносилися звуки дідового радіо – він увімкнув якусь хвилю, де більшість часу щось дико пищало й шипіло. Здається, дідусь викопав максимально давні записи, які повертали його в часи бурхливої молодості.

У якийсь момент монотонна праця почала заколисувати.

– Тобі вечорами тут не нудно? – запитала я, глянувши на Діму.

– Ти зараз так ненав'язливо запропонувала скрасити мій вечір? – з надмірним інтересом протягнув він, хоча по очах було видно, що знущається.

– Сподівалася, що це ти його скрасиш. На телевізорі є щось цікаве? Може, Ютуб увімкнемо?

– Звідки тут Ютубу взятися? – розреготався він. – Тут ловить від сили десяток каналів, і то половина рипить.

– Жах… Як ти взагалі тут із нудьги не загнувся?

– Я вмію розважатися й без інтернету. У мене на ноуті купа ігор встановлена, фільми скачані.

– О, а що за ігри? – одразу загорілася я.

– Потім покажу, – пообіцяв він. – Я їх уже по кілька разів проходив, але тобі, може, зайде.

– Мені зараз що завгодно зайде, – заявила я. – Навіть збір цього вашого коро... коло... якогось там жука.

– Ловлю на слові! – пирснув Діма.

Потім точно загуглю. Запитувати принципово не буду, не хочу виглядати дурепою.

Ми просиділи за перебиранням ягід ще понад годину. Мені ця справа вже набридла – надто одноманітно. Але я терпіла: аби тільки не йти до свиней.

Нарешті, коли із суницею було закінчено, я з полегшенням встала зі стільця, розім'яла спину й пішла збиратися в душ. На щастя, вода в літньому баку за день чудово прогрілася на сонці.

Швидко сполоснувшись і переодягнувшись у домашнє, я повернулася в кімнату. Діма до того часу вже приглушив світло й лежав на дивані, уткнувшись в екран ноутбука.

Я завагалася у дверях, а потім вирішила нагадати про себе:

– Ти взагалі-то обіцяв мені гру ввімкнути.

– Добре-добре, сідай, – Діма посунувся, звільняючи мені місце.

Я вмостилася поруч. На екрані якраз замиготіла іконка зі знаком радіації.

– Так, і що тут треба робити? – запитала я, потираючи долоні.

– Та багато всього. Мутантів відстрілювати, відбиватися від псевдособак, якщо нападуть. З бандитами розбиратися – до речі, це моє улюблене. А ще можна артефакти шукати й продавати, назбираєш на нормальний бронік – і на Прип'ять вирушимо.

Діма не став запускати гру заново, і так було навіть краще. Початок здався мені нуднуватим, а тут він одразу завантажив збереження, де в його персонажа вже була крута броня й чудова зброя. Спочатку я просто сиділа поруч і дивилася, як він грає, але невдовзі не витримала й забрала в нього ноутбук.

Кілька років тому я й сама заліпала в подібні ігри, тож геймерських навичок не втратила. Цілилася й влучала я цілком непогано, швидко розібралася з керуванням і вже за десять хвилин упевнено бігала Зоною як своя.

– Як же круто! – захоплено шепотіла я.

– Я бачу, – Діма посміхнувся й промовисто подивився на годинник. – Взагалі-то вже одинадцята вечора. Ми спати сьогодні збираємося?

– Можеш іти, якщо хочеш, – заявила я, навіть не обертаючись у його бік. – У мене тут справи ще не закінчилися.

Мені подобалося обшукувати застрелених ворогів у пошуках аптечок та консервів. Час для мене просто перестав існувати. Діма влаштувався поруч, злегка приліг і краєм ока поглядав у мій екран, поки його остаточно не здолав сон. Тоді я трохи прикрутила звук.

Хотілося вже якнайшвидше прорватися до Прип'яті, і я робила для цього все можливе, але дорогою виринало стільки побічних квестів…

У якийсь момент я почула розмірене, глибоке дихання Діми. Обернулася й зрозуміла, що він уже спить. До того часу я вмостилася на підлозі перед низьким столиком, повністю занурившись у монітор. Стримувати емоції виходило не завжди: коли з-за рогу на мене раптово вискочив черговий бандос, я ледь не скрикнула.