Розділ 10

Я одразу відкрила переписку з Євою й побачила кілька нових повідомлень:

«Ти пропала. Останнє, що я пам'ятаю – це коров'яче лайно на весь екран ахахах».

Мені от взагалі не смішно. Треба ж було зв'язку зависнути на найнеприємнішому моменті! Я прогортала чат далі. Там висіло кілька мемів, а потім подруга почала детально розписувати, як якийсь хлопець з її під'їзду пішов гуляти з подругою дитинства, і довго розмірковувала на цю тему.

Я в цих її дворових інтригах нічого не тямила, тому просто похитала головою. Схоже, нічого надважливого я не пропустила.

Більше мені ніхто не написав. Від цього навіть якось сумно стало. Не те щоб у мене водилися сотні близьких друзів, але я з багатьма добре спілкувалася, мене вважали крутою й популярною, та й батьки у мене були при грошах.

Я думала, що після тієї грандіозної тусовки мій авторитет серед знайомих виросте до небес... Якби не момент, коли батьки повернулися раніше часу і мені довелося з соромом усіх виставляти за двері. Оце був реальний косяк. Сподіваюся, ніхто з компанії не чув, як я потім виправдовувалася перед мамою, ледь не на колінах стоячи. Це б точно поховало мою репутацію.

У той момент на автовокзалі я про це не думала – мене просто добивав сам факт заслання до бабусі. Але зараз, сидячи на дереві, я нарешті змогла все обміркувати, і щоки обпалило від сорому. Боже, яка ганьба…

Я міцніше обхопила стовбур ногами, щоб випадково не гепнутися, і почала строчити подрузі:

«Тут зв'язку взагалі немає, ледве спіймала. Так що спілкуватися, схоже, будемо рідко».

Єва якраз зайшла в мережу й одразу лайкнула моє повідомлення.

«Ти там фоток більше роби, цікаво ж, як там у глушині!»

«Найголовніше ти вже бачила” – похмуро відповіла я. “Коротше, все так само лайняно».

Подруга прислала купу смайликів, що плачуть від сміху. Я й сама не стримала дурного смішка. Але тут же замовкла.

З хати вийшов Діма. На плечі у нього висів рушник, а з одягу на ньому були тільки вільні спортивні штани, що злегка з'їхали на стегнах. Футболку він одягати не став. Я затамувала подих, мимоволі розглядаючи його підтягнуте тіло: рельєфний прес, міцні груди й класна засмага. Теж таку хочу.

Хлопець рушив у бік душу. А дерево, на якому я сиділа, росло зовсім неподалік, до того ж я вмостилася доволі високо. Коротше, згори мені, чорт забирай, відкривався просто ідеальний огляд.

Здається, я навіть почервоніла від власної зухвалості. Але якщо я зараз почну злазити з гілок, він точно мене засіче. Гаразд, посиджу тихенько, зроблю вигляд, що я в телефоні зайнята важливими справами. Я демонстративно втупилася в екран. Там же було цікавіше. Напевно.

За пару хвилин, почувши шум води, я знову не втрималася і скосила очі в бік душу. Діма вже скинув штани. Через дерев'яну перегородку, звісно, найцікавішого видно не було, але його широку спину я розгледіла в усіх деталях. В теплій воді купається, гад! Сонечко ж за вечір бак нагріло.

Видовище було гарячим. Я навіть кліпати стала рідше. І все-таки дівоча цікавість узяла гору: а що там трохи нижче перегородки? Я акуратно полізла вгору, намагаючись умоститися зручніше, щоб краще розгледіти. У крайньому разі прикинуся, мовляв, просто в телефоні клацала, по сторонах не дивилася. Я присунулася ще трохи, проігнорувавши підозрілий хрускіт…

І тут сук під моїми ногами з тріском обламався!

– А-а-а-а-а! – закричала я, зірвавшись донизу.

Падаючи, я судомно чіплялася руками за дрібні гілки, сукня задралася, оголивши ноги. Якимось дивом я примудрилася не випустити з рук телефон. У процесі цього епічного польоту я успішно перехопила красномовний погляд Діми, який цієї миті якраз визирнув із душу. Схоже, він одразу все зрозумів.

Я приземлилася на ноги, обсмикнула сарафан і спробувала пригладити розпатлане волосся, повертаючи собі гордий вигляд. А потім із викликом зиркнула на хлопця.

– Що?! – незадоволено буркнула я. – Я тут взагалі-то зв'язок ловила!

– Я зрозумів, – Діма єхидно усміхнувся, спершись руками на верхній край дерев'яної стінки душу. – А на мій зад ти навіщо дивилася?

– Та потрібен ти мені! Твого заду там і видно не було, – відмахнулася я, але тут же прикусила язика. – Ой… Тобто, у тебе що, очі на потилиці?

– І на потилиці теж, – йому явно стало весело.

– Коротше! Все, що треба, я вже написала. Піду спати, – пропихтіла я, шкутильгаючи до хати. – На добраніч!

Вийшло, звісно, максимально ніяково. Але з іншого боку – він же стояв до мене спиною! Упевнена, він не міг бачити мене, просто взяв на понт і припустив найочевидніше. Так що це взагалі нічого не означає!