Розділ 6

Ми з бабусею зупинилися біля душу. Хоча «душ» – це було занадто гучне слово для споруди з якихось високих дерев'яних дощок без даху. Вгорі стирчала та сама лійка, де вмикалася вода, але найбільше мене обурило те, що тут, чорт забирай, теж не можна було закритися!

– У вас тут дефіцит дверей, чи що? – обурилася я.

– Просто вони тут не потрібні, – відмахнулася бабуся. – Бачиш, шторка щільна висить, надійна, все закриває.

– А якщо вітер?! – занервувала я, уявляючи найганебніший сценарій.

– Ну зараз же вітру немає, – зауважила вона. – Іди давай, ніхто сюди не зайде. Хоча… сюди взагалі-то ще ходять руки мити після городу, у нас просто рукомийник на вулиці барахлить. Але ти, якщо почуєш, що хтось іде, одразу кричи, що ти тут! Щоб ніхто випадково не вломився.

– Ну ба-а-а-а!

Але вона вже розвернулася й пішла, повністю знявши з себе відповідальність. А я залишилася стояти, боячись почати роздягатися. А раптом і справді хтось зайде? Пара хвилин пішла на те, щоб просто вирішити, що робити. Може, табличку якусь повісити? Але це взагалі не варіант.

У підсумку я все-таки висунулася з цього «душу», пройшлася стежкою, накинувши рушник на плече, і помітила того самого хлопця. Він стояв біля паркану й щось захоплено клацав у телефоні. Я аж розгубилася на секунду: невже тут ловить зв'язок?!

– Пс-с! – голосно гукнула я, щоб привернути його увагу. – Допомога потрібна.

– Тобі спинку потерти? – хлопець обернувся й насмішкувато смикнув бровою.

Я насупилася, але діватися було нікуди.

– Можеш побути тут і проконтролювати, щоб ніхто не зайшов? – попросила я. – Будь ласка. Я боюся.

– А мене про таке просити не боїшся? – щиро здивувався він.

– А треба?

– Ой, іди вже, – втомлено махнув рукою він.

Я задоволено усміхнулася й зробила пару кроків до нього.

– Мене Ліза звати, до речі, – я невинно заплескала віями й протягнула руку.

– Діма, – представився він, потиснувши мою долоню. – А тепер іди давай. Швидше тільки, у мене своїх справ повно.

Я кивнула й рушила назад у душ. У щілину між дошками побачила, що Діма всівся на якийсь пеньок спиною до мене, продовжуючи залипати в телефон. Наче надійно.

Я швидко стягнула шорти й футболку, повісила їх на іржавий гачок, відкрила воду, яка виявилася приємно теплою, нагрітою за день на сонці, й відшукала гель для душу. Щедро намилилася, підставляючи тіло під струмені. Але не встигла я змити всю цю піну, як в один момент вода просто перестала текти. Взагалі.

– Якого біса?! – зойкнула я на весь двір.

– Ти чого там? – почувся голос Діми.

– Вода закінчилася!

У відповідь пролунав його голосний і жахливо заразливий сміх. Я аж кулаки стиснула від злості – в цей момент хотілося просто прибити його. Довелося акуратно висунутися з-за шторки, перевіряючи обстановку. Напевно, зовні було видно тільки моє голе плече та шию.

– Смішно йому! Я взагалі-то не встигла змити гель для душу, я вся в піні! З цим треба щось робити!

– Ну, можу набрати відро з колодязя й вилити на тебе зверху, – усміхнувся Діма.

– Не підходить! – насупилася я. – Треба назад у бак води набрати.

– Так теж можна. Але май на увазі, вона піде крижана, з колодязя.

– Жах якийсь! – обурювалася я, подумки проклинаючи цей день. Але робити було нічого. – Ай, добре, давай, набирай уже!

– Тільки мені доведеться залізти на прибудову біля сараю, щоб до бака підібратися. Постараюся на тебе не дивитися.

– Оце вже дякую! – з сарказмом відгукнулася я і знову сховалася в душі.

Я визирнула в щілину й побачила, як Діма кудись збігав, притягнув довгий садовий шланг і поліз дерев'яною драбиною на дах сараю. З цього ракурсу, якщо стояти вище, мене було б чудово видно. Голу.

Я зі страху втиснулася в дерев'яну стінку в найглухіший куток і про всяк випадок прикрилася руками. Рушник натягувати на себе не хотілося, бо я ж вся була в мильній піні. Діма дійсно підліз до бака. Я напружено стежила за його обличчям і помітила, що він реально жодного разу не подивився в мій бік. Хоча бічним зором напевно міг розгледіти купу зайвого.

Він швидко закріпив шланг у баку й так само стрімко спустився. За пів хвилини вода з шумом побігла. Я обережно повернула краник, і на мене тут же повалився потік абсолютно крижаної води.

– А-а-а-а! – знову закричала я, почавши стрибати на місці.

Шкіру миттєво обпалило диким холодом, зуби зацокотіли, але я мужньо витерпіла ці тортури, поки повністю не змила з себе залишки мила, і тут же перекрила кран.

– За що мені все це… – схлипувала я, витираючись рушником.

Уся шкіра горіла від холоду, але, як не дивно, тіло приємно поколювало, і бадьорість накотила нереальна. Здається, екстремальне загартовування в мої плани на літо не входило, але кого тут хвилювала моя думка?

Перетерпівши перший шок, я натягнула сарафан і нарешті покінчила з водними процедурами. Одна місія цього виживання була виконана.