Розділ 2

Наступні пару годин минули в нескінченному прибиранні, і квартира врешті-решт набула цілком пристойного вигляду. Я втомлено потерла чоло і знесилено плюхнулася на пуфик у передпокої.

З кімнати вийшов батько й попрямував у бік кухні. Він був високим, темноволосим, худорлявим, із татуюванням на руці. Я з надією видихнула, розраховуючи на помилування, але, схоже, дива не станеться. Він мовчки зник за дверима, і я не витримала – попленталася слідом. Раптом він виявиться людянішим за маму?

– Ну, та-а-ату! Я не хочу в село. Що я там забула? – заскиглила я, спостерігаючи, як він дістає з холодильника каструлю із залишками борщу. – Там інтернету нормального немає, там нудно!

– Отож-бо й воно. Відпочинеш від усього цього, – незворушно відгукнувся він.

– Я там помру!

– Або розуму наберешся, – трохи грубіше осадив він. – Бабусі допомагатимеш по господарству.

– Але ж ви до неї не їздите допомагати! – обурилася я.

– У нас і тут роботи вистачає. А в тебе канікули, і, як я бачу, вони на тебе погано впливають. Коли ти взагалі востаннє брала до рук книжку?

Я закотила очі. Я вчуся на маркетолога, там мені книжки не часто й потрібні! Головне – вміти працювати з рекламою, з аудиторією, робити якісний контент, щоб люди хотіли купувати, а мені за це капали гроші.

Я вже закінчила другий курс і чогось навчилася. Такі сторіз в інстаграмі роблю – всі заздрять! У мене вже кілька тисяч підписників. Ще трохи, і зможу продавати рекламу у власному блозі, головне – знайти цікаву нішу.

– Тату, в моїй професії книжки не потрібні, – буркнула я.

– У будь-якій потрібні. Хоча б для того, щоб читати не розучилася.

– Я щодня читаю підписи в сторіз!

Батько лише безнадійно похитав головою.

– Давай, збирай речі. Мама вже давно планувала тебе туди відправити, і ось твій час настав. Виїжджаємо за пару годин.

– Не хочу сидіти там сама з бабусею, – насупилася я. – Вона ж контролюватиме мене на кожному кроці.

– Робити їй більше нічого, – батько насипав борщу в тарілку і сунув її в мікрохвильовку.

А величезну каструлю, на дні якої залишалося буквально кілька ложок, поставив назад у холодильник.

Я скептично смикнула бровою. Очевидно, сподівався, що її помиє хтось інший. Що ж, ось у кого я така ледача...

– Тим паче твоя бабуся живе не сама, – додав батько, натискаючи кнопки на мікрохвильовці. – У неї там кавалер з'явився.

– А… – я від подиву аж рота роззявила. – Дідуся якогось підчепила?

– Типу того. Так що їй точно буде не до тотального контролю. Візьмеш із собою телефон, накачай туди книжок, ігор якихось, щоб нудно не було. Телевізор у них там теж є.

– Телевізор мені не допоможе, – картинно страждала я.

– Ну, значить, будеш насолоджуватися природою, – відрізав батько. – Усе, іди збирайся. І підлогу в передпокої ще вимий.

Я обурено пирхнула й попленталася до своєї кімнати. Чорт, як же шкода, що в мене немає нормального ноута, тільки крутий комп’ютер. Був би ноутбук – точно забрала б із собою. Але на жаль, варіантів не залишалося. Тепер моє головне завдання – тупо не вмерти з нудьги в цій глушині.