Лія
Прокидаюсь від голосної сирени за вікном. Цей Нью-Йорк активніший за мене, я вчора вирубилась тільки-но притулилась до Дена. Потягаюсь й усмішка розтягується на обличчі від згадки про нашу вчорашню вечірку на двох. Всередині так солодко від думок про нього, що хочеться співати якусь ніжну веселу мелодію. До того ж ранок просто чудовий, у вікно світить яскраве сонце, наче зараз початок літа, а не осені. Сідаю й тягнусь до телефона. На цьому мій гарний настрій закінчується…
Дванадцята дня! Я повністю проспала сьогоднішнє заняття і знов не чула будильника. А потім помічаю, що звук на телефоні вимкнений і сварю себе ще більше. Як можна бути такою неуважною і вимкнути звуки? Блін. І що тепер робити? Зателефонувати Дену? Але що я йому скажу? І як він сприйме мій дзвінок? Це може виглядати спланованою дією.
Добре, варто спочатку освіжитись, а потім прийняти рішення як вчинити. Йду в душ й приводжу себе до ладу. Мию голову, наношу маску, роблю скраб для обличчя. Коли повертаюсь, телефон блимає новим повідомленням. Відкриваю його і не вірю, що цей поганець Райт вимкнув звуки на моєму телефоні. А наступне одразу проганяє мій гнів. Щоб я виспалась… Ні, ну що йому на це відповісти? Слів немає, просто хочеться обійняти міцно-міцно й відчути на собі його палкі обійми. І що мені тепер робити цілий день до того побачення, щоб не зійти з розуму?
Вирішую, що вдома сидіти в таку погоду просто неприпустимо. Одягаюсь й виходжу надвір. Гуляю вулицею, п’ю каву в кафе, заходжу у декілька магазинів. Потім купую продукти у супермаркеті й навіть готую їжу. Я готую їсти! Оце мої дівчата, побачивши таку картину, точно не повірили б своїм очам. Я й сама не дуже вірю у те, що відбувається, наче з першого дня перебування в Америці, живу уві сні. Духовка дає сигнал, що страва готова, тому поспішаю витягнути форму, яку теж довелось купити. Хоч квартира й повністю обладнана, та такого посуду я не знайшла. Куштую запечений батат і особливого задоволення не отримую. Ну, таке собі, надто солодко. А хотілося мені звичайної картоплі по-селянськи. Та, що була у супермаркеті мені не сподобалась, тому вибрала батат. Добре помила, на всякий випадок почистила, порізала на шматки, полила оливковою олією і посипала спеціями. Мала б вийти картопля по-американськи, а вийшло таке собі щось. Їсти можна, але коли згадати, яку смачну картоплю смажить Сонька, слиною можна заляпати всю кухню.
З’їдаю декілька шматочків свого кулінарного шедевра, трохи відпочиваю, а потім починаю збиратись. З собою я брала декілька суконь на вихід, тому обираю чорну, з відкритими плечима й розрізом на лівій ніжці. Вона сягає майже кісточок, але розріз додає інтриги. Вирівнюю волосся й трохи підкручую хвилями. Звісно, роблю вечірній макіяж, користуюсь червоною помадою і крапелькою улюблених парфумів. Надягаю тоненький ланцюжок з кулоном у вигляді крапельки з чорного опалу й взуваю чорні туфлі на підборах. Хм, точно леді в чорному. Усміхаюсь, згадуючи нашу першу зустріч і підходжу до вікна. Вечірній Нью-Йорк майже нічим не відрізняється від денного. Так само гамірно, багатолюдно і небезпечно. Не віриться, що я тут майже тиждень. От тільки, чим займатись на вихідних, поняття не маю. Може, Ден щось запропонує? Тільки згадую про чоловіка, як телефон озивається викликом.
— Слухаю тебе, красунчику, — кажу на радощах, а потім доходить, що я ляпнула.
— Крихітка скучила? — чую його задоволений голос і не можу стримати усмішку. — Я чекаю на тебе біля будинку. Хотів піднятися, але тоді ми нікуди не підемо.
— Зараз спускаюся, — хмикаю на його слова й закінчую розмову.
Підходжу до дверей, беру його шкірянку, накидаю на плечі й поспішаю спуститись. Коли виходжу з під'їзду, Ден одразу виходить з авто, широко усміхається й крокує до мене. Якийсь сам на себе не схожий, у чорній сорочці й джинсах, але гарний, як завжди.
— Тобі личить, — нахиляється й цілує легенько в губи. — Привіт, солоденька.
— Привіт, — усміхаюсь й ніяковію. Тепер це звичний стан для мене, коли чоловік поряд.
— Ти неймовірно гарна, — шепоче на вушко й притискає до себе. — Цілий день хотів тебе побачити.
— Чому ж ти мене не розбудив зранку?
— Маю непереборне бажання викладати ексклюзивно, — чую, що усміхається і відчуваю, як щоки наливаються фарбою. Знаю, що він про заняття, а я безсоромна думаю тільки про вчорашні шалені поцілунки і їх продовження. Ден розмикає обійми, бере мене за руку й підводить до автівки. Відчиняє задні дверцята й дістає звідти величезний букет білих троянд.
— Для ніжної красуні, яка забрала весь мій спокій, — дивиться таким поглядом, що неможливо встояти.
— Ох, — тільки й можу вимовити, коли допомагає взяти ароматну красу у руки. Не знаю скільки тут штук, але я з зусиллями його тримаю. — Райте, ти дуже підступний, — усміхаюсь, вдихаючи квітковий аромат. — Від таких слів розтане серце будь-якої дівчини.
— Мені всі не потрібні, тільки одна, — підморгує, даючи команду серцю вистукувати всій шалений закоханий ритм.
Мабуть, до розуму ще довго доходитиме, а от серце вже знає, що це закоханість. Ден допомагає мені сісти й знов кладе квіти ззаду. Сідає за кермо й рушає в невідомому для мене напрямку. Потім бере за руку й переплітає наші пальці. Насолоджуюсь його близькістю й кайфую від ейфорії всередині. Що ж ти робиш зі мною американцю?
Паркується він біля ресторану з дивною назвою «Сафарі». Виходить і допомагає мені, затримуючи погляд на розрізі. Знімаю куртку й лишаю на сидінні, його погляд одразу починає блукати по плечах. Я всією шкірою відчуваю той потяг, який є між нами. Він іскрить і спалахує з кожним новим дотиком.
— Тут готують те, що вполюють? — питаю, коли бере мене за руку й веде до входу.
— Ні, в що поцілив те і їси.
— Ще краще, — буркаю, але настрою це не псує.
— З тобою, Ліє, звичайний ресторан, як дешева забігайлівка. Таку дівчину потрібно дивувати.
— У тебе ще багато цих прийомів? — питаю, викликаючи його сміх.
#802 в Любовні романи
#197 в Короткий любовний роман
#237 в Жіночий роман
харизматичний герой, від ненависті до кохання, героїня з характером
Відредаговано: 14.07.2021