Глава 3 "Розбиті надії"

Лія

— Зробімо ось як, — говорить трохи суворіше. Мабуть, мій комплімент йому не зайшов. — Ви напишете, — дістає з шухляди столу чисті аркуші, — для чого ви тут, а потім ми детально розберемо справжню ціль, — дивиться чомусь на мене й починає роздавати папір.

Коли підходить ближче, відчуваю приємний аромат парфуму. Кладе аркуш на парту, і очі ловлять доглянуті нігті й недешевий браслет на руці. Виходить, гарно він тут заробляє, тільки от за що? Який дурень взагалі взяв його на роботу? Він би ще тести з журналу для нас вирізав і удавав, що дуже поважний викладач.

Довго дивлюсь на білий аркуш, поки інші щось активно шкрябають на своїх. А навіщо я тут? Що я можу йому сказати? Не правду ж. Бо якщо заглибитися у справжню причину, то у цього красунчика посивіє волосся, а писати абищо теж не хочеться. Пишу, те, що спадає на думку й віддаю йому аркуш.

— Що ж, подивимось, — нарешті, сідає у крісло, як нормальна людина, й починає читати. — Це не ціль, а оповідання як я провела літо, — підіймає один з аркушів догори. Імені не називає, але дівчина за сусідньою партою голосно зітхає. Дивлюсь на неї й намагаюсь підбадьорити усмішкою. — А оце,— підіймає ще один, — інструкція, як не потрібно робити. О, а це цікаво, — читає далі. — Чому нас може навчити хлопець у шкірянці? — зачитує голосно і дивиться на мене.

Ловлю погляд темно-карих очей і стійко його витримую. А ось дівчина поряд дивиться незадовільно. Ну от, а я намагалась її підтримати. Він більше ніяк не коментує моє речення, а читає далі. У підсумку, жодна відповідь його не влаштовує.

— Значить так! Відкладає папери в бік й обводить поглядом усе приміщення. — На цьому курсі ви дізнаєтесь, які знання необхідні для того, щоб бізнес був успішним. Також він дасть розуміння того, чи правильну стратегію ви обрали і якими інструментами краще користуватись, щоб триматись на плаву й не озиратись на конкурентів. Як обирати своїх людей у команду й говорити «ні», коли вас щось не влаштовує. Це завдання на перший тиждень. Заняття проводитиму я, — знов дивиться на мене. — Кожного ранку о дев’ятій годині, на цьому ж місці. Для початку достатньо, всі вільні, — відкидається на спинку крісла й дістає з кишені джинсів телефон.

— Що? Все? Двадцять хвилин? — не розумію, чому ніхто не обурюється, всі збираються додому мовчки.

— У вас якісь претензії ле…

— Лія. Мене звати Лія, і не потрібно називати всіх за кольором одягу, — підводжусь й теж закриваю блокнот, у якому так і не зробила жодного запису.

— Кріс роздасть вам теки з завданнями, які необхідно виконати до завтра, — кидає у відповідь й набирає когось на телефоні. — Друже привіт! Які плани на сьогодні? — говорить як ні в чому не бувало й не звертає на мене жодної уваги. Стою й від обурення готова вибухнути.— О, то ти тепер самотній? Вітаю серед своїх! — сміється, показуючи ряд білосніжних зубів. — Ні, це точно потрібно відсвяткувати. На нашому місці ввечері. Ага, міцні напої, весела компанія і короткі спідниці, — знов сміється, а мені аж бридко від цього реготу. 

Фууу! Він не тільки нахаба, бовдур, невихований грубіян, а ще й бабій. Терпіти таких не можу. Хапаю речі й виходжу з кабінету. От тобі й навчання, Ліє! Жодної користі від моєї поїздки до Америки. Забираю у Крістін, яка так само усміхається, теку й не маю іншого виходу, як піти додому. Надії на навчання розбилися наче їх й не було. Не можу зрозуміти, як так Олександр обрав для мене саме ці курси. Просто в голові не вкладається, що він міг таке обрати. Залітаю до квартири й вмикаю ноутбук. І вже збираюсь дзвонити Олександру, як згадую, що у них ще ніч, вони сплять. Аааа! Хочеться кричати! Заберіть мене додому і дайте забути цю невдалу спробу навчання.

Добре, потрібно заспокоїтись. Беру пачку снеків з в’яленого м’яса, роздягаюсь і в одній білизні падаю на ліжко. Потім, задумавшись, беру ноутбук на коліна й вбиваю назву школи. Що!? Підскакую й розсипаю на ліжку снеки. Ні, ні, ні! Це не може бути правдою! Що за… На фото той самий містер Райт. Ден Райт, якщо бути точною. Він і є власником бізнес-школи й сам викладає, коли має бажання набрати групу. Схоже, сьогодні його бажання було невеликим. От трясця! Що там видають? Диплом міжнародного зразка? Ага. Навряд чи мені доведеться побачити свій, бо з таким хамлом я ще не раз зчеплюсь у словесній перепалці.

І хто тільки ведеться на ці записи? Одна з найкращих бізнес-шкіл Нью-Йорка, нові ідеї, цікавий підхід, безліч позитивних відгуків. Хах! Ну, готуйся, Райте, ще один такий урок ні про що, і мій відгук стане першим негативним. Гортаю сторінку вниз й зупиняюсь на його фото. Не віриться, що це той самий чоловік. У білосніжній сорочці, верхні ґудзики якої розстебнуті, він виглядає… Сексуально, навіть дуже. Та спілкування з ним може винести тільки людина позбавлена нервів. Якщо коротко, то це не про мене. Погляд його темно карих очей пронизує, навіть з екрана ноутбука. Ледь смаглява шкіра, темне волосся. Гадаю він знає, як виглядає й уміло цим користується.

Закриваю ноутбук й лягаю на спину. Відчуття такі, наче я потрапила в капкан. Терпіти не можу ситуації, рішення яких від мене не залежить. От чому я не сиділа вдома й не навчалася всього в Олександра? Дякую, мамо, ти перемогла! Відправила мене невідомо куди, в надії на що? Що я стану залізною леді? Ні! Я не буду такою, як тато. Це він був у нас сильний духом, успішний, розумний й завжди міг вирішити будь-яку складну ситуацію. А я… Я хочу бути просто дівчиною, ніжною й лагідною. Хочу займатись улюбленою справою, хочу бути вільною й щасливою. Не знаю чому, але вперше за декілька років я просто плачу. Далеко від рідних і друзів відчуваю себе слабкою й пригніченою. Телефон озивається повідомленням, змінюючи настрій на більш позитивний.

Лера: Привіт, американко! Я тут всі тістечка поїла в очікуванні, що ти напишеш. Якби не Соня, сердечного приступу не уникнула б.

Її слова викликають усмішку і з’являється відчуття, що я все-таки не сама. Що все зможу, бо у мене шалена підтримка у вигляді подруг і брата.