Розділ 22. Під крилом Огнєвої

Настя виграла. Вона стояла на ганку, дивлячись на червоні вогні позашляховика, що швидко зникали за поворотом. Її перемога була не в силі м'язів, а в силі одного лише слова — Огнєва. Прізвище, яке в цій області означало «закон» у самому його жорсткому прояві.

​Артем нарешті опустив ключку для гольфу, яку стискав так міцно, що побіліли кісточки пальців.

— Огнєва... — прошепотів він, дивлячись на одногрупницю так, ніби бачив її вперше. — Настю, ти серйозно? Генерал Огнєв — твій батько? Чому ти мовчала про це в універі?

​Настя обернулася, і її обличчя знову стало спокійним, майже байдужим. Тільки вогники в очах ще не згасли.

— Бо я хочу, щоб мене поважали за мої мізки, Артеме, а не за зірки на татових погонах. Але ці покидьки розуміють лише мову ієрархії. Що ж, вони її отримали.

​Вона спокійно зайшла в будинок, залишивши Артема наодинці з нічною прохолодою.

​Звістка про нічний інцидент дійшла до Максима вранці. Артем залетів до палати, ледь не збивши з ніг медсестру, і відразу почав емоційно розповідати про «генеральську доньку».

​Максим слухав, і в його душі змішувалися захоплення та... легкий страх.

— То вона... вона насправді така впливова? — запитав він, відкладаючи підручник історії.

— Вона — стихія, Максе! — вигукнув Артем. — Ти б бачив, як вони тікали! Ті самі «бики», які нікого не бояться, ледь не побилися за те, хто перший застрибне в машину.

​Аня, яка якраз принесла Максиму свіжі фрукти, зупинилася біля вікна.

— Це добре, що вона може захистити себе, — тихо сказала вона. — Але тепер уся увага буде прикута до неї. І до тебе, Максиме. Ви тепер під прицілом не просто бандитів, а й преси, якщо тато Насті вирішить втрутитися офіційно.

​Максим глянув на Аню. В її голосі не було ревнощів — лише щира турбота. Він зрозумів: Настя — це вогонь, який спалює ворогів, але Аня — це світло, яке допомагає йому бачити шлях.

​Частина 3. Перший крок до закону

​Настя не змусила себе довго чекати. Вона зайшла в палату через годину — як завжди бездоганна, у строгій блузці, з папкою документів.

​— Вітаю, пацієнте, — вона кивнула Максиму. — У мене є гарні новини. Після вчорашнього «візиту» твоїх нападників, я зробила кілька дзвінків. Флешка Ігоря вже в роботі. Ба більше, двоє з тих, хто був на пустирі, вже з'явилися в поліцію з повинною. Вони раптом «згадали» все.

​— Настю, це через твого батька? — прямо запитав Максим.

​Вона ледь помітно посміхнулася.

— Мій батько просто нагадав системі, що вона має працювати. Решту зробила я. Ми виграли перший раунд, Максиме. Твої нападники сядуть. Але зараз нам треба зосередитися на головному — на замовнику.

​Максим відчув, як з душі звалюється величезний камінь. Настя виграла для нього час. Вона виграла для нього безпеку.

​У залі суду панувала тиша, яку можна було розрізати ножем. Настя стояла за трибуною, рівна й непохитна, як скеля. Навпроти неї сиділи адвокати нападників — дорогі, сивочолі чоловіки, які звикли вигравати грошима. Але сьогодні вони виглядали розгубленими.

​Коли Настя почала свою промову, вона не використовувала прізвище батька. Вона використовувала факти. Флешка Ігоря, свідчення свідка з пустиря, записи з камер — кожен доказ лягав на стіл судді, як цеглина у стіну правосуддя.

​— Мої підзахисні просто... — почав був один із адвокатів.

​— Ваші підзахисні, — перебила Настя холодним, дзвінким голосом, — не просто хулігани. Це виконавці, які діяли за попередньою змовою. І якщо закон для вас — це лише цифри на чеках, то для мене це — доля людини, яка ледь не загинула через їхню вседозволеність.

​Частина 5. Остаточне рішення

​Коли суддя зачитав вирок, у залі почувся колективний видих.

«Визнати винними... позбавлення волі строком на 8 та 6 років... без права на заставу».

​Це була повна перемога. Не просто «умовний термін» чи «штраф», а реальне покарання. Настя закрила папку, і тільки тоді її плечі трохи опустилися. Вона виграла. Повністю.

​Максим сидів у палаті, стискаючи телефон. Коли він почув голос Насті, у якого не було звичної холодної сталі, а лише тиха втома й радість, він усе зрозумів.

​— Ми це зробили, Максе, — сказала вона. — Вони отримали своє. Тепер ти можеш спати спокійно. Ніхто більше не прийде до твого дому.

​— Настю... — Максим на мить замовк, підбираючи слова. — Дякую. Не за прізвище твого батька, а за те, що ти вірила мені, коли я сам у себе не вірив.

​— Це була моя найкраща справа, — відповіла вона з легкою посмішкою. — А тепер — дописуй своє есе. Олександр Павлович не вибачить тобі пропущеної пари навіть після перемоги в суді.

​Після розмови Максим глянув на Аню. Вона все зрозуміла по його очах. Вона підійшла й обережно обійняла його — вперше так сміливо, без страху.

​— Тепер усе закінчилося? — прошепотіла вона.

— Ні, Аню, — Максим міцно притиснув її до себе. — Тепер усе тільки починається. Але вже без тіней минулого.

​Ми це зробили! Настя Огнєва виграла цей бій! 

​Ця частина історії показує, що іноді слово закону може бути гострішим за ніж. Настя не просто виграла суд — вона повернула Максиму віру в те, що світ не належить лише «сильним світу цього».

​Одна моя хороша знайома читачка запитувала: «Невже вони справді сядуть? Чи гроші все вирішать?». Як бачите, коли за справу береться Огнєва, гроші втрачають свою магічну силу. Це була не просто юридична перемога, а моральна.

, наступний розділ буде про великі зміни! ✨