Розділ 20. Відвертість та тіні минулого

Справжнє світло (Максим та Аня)

Аня допомагала Максиму розібратися з датами, але він майже не слухав про битви минулого. Він дивився на те, як вона заправляє пасмо волосся за вухо.

​— Аню, — тихо покликав він. — Чому ти тут кожного дня?

​Вона завмерла.

— Бо мені здається, що коли я поруч, ти швидше одужуєш.

Максим обережно накрив її руку своєю. Він нарешті почав бачити її кохання, про яке казала Настя.

​Пошук Ігоря

В цей час Ігор сидів у своїй машині під школою. Він дістав телефон. Повідомлення від колишнього однокласника підтвердило його здогадки: «Максим у приватній клініці свого батька. Палата 304».

​Ігор стиснув кермо. Він знав, що ті четверо з пустиря — це лише верхівка айсберга. Він сам колись пройшов через це у старій школі. Саме тому його вигнали — він не став терпіти й відповів так жорстоко, що впливові батьки нападників зробили все, щоб виставити його ворогом номер один.

​— Час скинути маску «Короля», Максе, — процідив Ігор. — Бо ми з тобою в одному човні.

Гість без маски

​Аня якраз допомагала Максиму з черговим параграфом історії, коли двері палати прочинилися. Обоє очікували побачити медсестру або Артема, але на порозі стояв Ігор.

​Він не був схожий на того впевненого «Короля школи», якого всі звикли бачити в коридорах. Плечі трохи опущені, погляд важкий, а в руках — невеликий пакунок. Аня миттєво напружилася, закриваючи собою Максима.

​— Що ти тут робиш? — її голос прозвучав різко. — Тобі мало того, що він тут через таких, як ти?

​Ігор не відвів погляду. Він спокійно пройшов всередину і поклав пакунок на стіл.

— Я прийшов не сперечатися, Аню. Максиме... нам треба поговорити. Наодинці.

​Максим торкнувся руки Ані, заспокоюючи її.

— Все добре, Аню. Дай нам кілька хвилин.

​Вона завагалася, кинула на Ігоря підозрілий погляд, але все ж вийшла, щільно зачинивши двері.

​Ігор сів на стілець, де щойно була Аня. Він мовчав хвилину, дивлячись на монітори, що відстежували серцебиття Максима.

​— Знаєш, чому мене вигнали з минулої школи? — раптом запитав він, не дивлячись на Макса. — Офіційно — за жорстоку бійку. Казали, що я некерований агресор. Але ніхто не сказав, що ті троє старшокласників пів року знущалися з моєї сестри. Вони були синами «недоторканних». Поліція закривала очі, вчителі мовчали.

​Максим затамував подих. Він бачив, як тремтять пальці Ігоря.

​— Того дня я просто не витримав. Я зробив те, що мав зробити. Але їхні батьки подбали про те, щоб винним став я. Мене виставили вовком, а їх — жертвами. Віктор Степанович — єдиний, хто знав правду і допоміг мені перевестися сюди. Він порадив мені стати «Королем», створити образ, якого всі боятимуться або яким захоплюватимуться. Бо слабких ламають, Максе. Я це засвоїв назавжди.

​Ігор дістав з кишені флешку і поклав її поруч з підручником історії.

— Ті четверо, що напали на тебе на пустирі... вони не просто випадкові гопники. Це «шістки» тих самих людей, які вигнали мене. Вони шукали тебе, бо думали, що ти слабка ланка в родині Олексія Петровича. Вони хотіли натиснути на твого батька через тебе.

​Максим відчув, як по спині пробіг холод.

— Чому ти мені це кажеш зараз?

— Бо я не хочу, щоб ти став таким, як я — самотнім королем у порожньому замку, — Ігор нарешті глянув Максиму в очі. — Ти вижив там, де я просто зламався б. У тебе є Артем, є Аня... Не втрачай це. А з цими покидьками ми розберемося разом. Артем уже має частину даних, тут — решта.

​Коли Ігор вийшов, Максим ще довго дивився на флешку. Він зрозумів: світ набагато складніший, ніж поділ на «качків», «мажорів» та «ботанів». Кожна маска ховає біль. Іноді найбільший хуліган — це просто поранена дитина, яка навчилася бити першою.

​Двері знову відчинилися, і забігла стурбована Аня.

— Що він сказав? Він тобі погрожував?

​Максим усміхнувся — вперше за день по-справжньому щиро.

— Ні, Аню. Він просто... повернув мені частину моєї власної історії.

Університетські будні

​Наступного дня Артем поспішав на першу пару в юридичну академію. Його голова все ще була забита розмовою з Ігорем та доказами, які той надав. Зайшовши в аудиторію, він одразу побачив знайомий силует. Настя сиділа на третьому ряду, зосереджено вивчаючи якийсь кодекс.

​Мало хто в школі знав, що Настя не просто «знайома юристка», а одногрупниця Артема. Вони разом навчалися на одному курсі, і саме там Артем зрозумів, наскільки ця дівчина талановита та непохитна у своїх переконаннях.

​— Привіт, колего, — Артем сів поруч, викладаючи на стіл флешку, яку передав Ігор. — У мене є дещо, що змусить твої юридичні мізки працювати на повну.

​Настя підняла погляд, і в її очах миттєво з’явився професійний інтерес.

— Це те, про що я думаю? Докази від нашого «Короля»?

​Артем кивнув.

— Він виявився не тим, за кого ми його вважали. Те, що там записано, підтверджує: напад на Макса був не випадковим. Ці люди — частина великої схеми, і вони вже ламали життя іншим. Зокрема Ігорю.

​Настя взяла флешку, обережно стиснувши її в пальцях.

— Якщо це правда, Артеме, ми зможемо не просто посадити нападників. Ми зможемо витягнути на світло тих, хто стоїть за ними. Ти розумієш, що це означає? Ми як майбутні юристи маємо зробити це чисто. Без помилок.

​— Саме тому я тут, — сказав Артем, дивлячись на неї з повагою. — Ти — найкраща в нашій групі. Тільки тобі я можу довірити безпеку брата в юридичному полі.

​Пара почалася, але Артем і Настя майже не слухали лектора. Вони пошепки обговорювали стратегію. Тепер, коли Настя була не просто адвокатом, а другом і одногрупницею, Артем відчував, що у них є реальний шанс на перемогу.

​— Після пар заїдемо до Максима, — тихо сказала Настя. — Йому потрібно знати, що ми починаємо офіційний процес. І ще... скажи йому, щоб менше слухав поради Кайла щодо «тренувань». Зараз йому потрібен спокій і гарна історія від Олександра Павловича.