Розділ 18. Тонкий лід

Університетські коридори

​Артем намагався зосередитися на лекції, але думки постійно поверталися в лікарняну палату. Він збирався йти до виходу, коли в натовпі студентів мигнув знайомий силует. Настя. Сьогодні вона була не в діловому костюмі, а в простому кашеміровому пальті, але все одно виглядала так, ніби зійшла з обкладинки журналу.

​— Артеме! — покликала вона, наздоганяючи його.

​Він зупинився, мимоволі вирівнявши спину.

— Привіт, юристе. Як справи в суді?

​Настя підійшла впритул. Її обличчя було серйозним.

— Перша перемога, Артеме. Суддя врахував усі докази, які ми зібрали з Віктором Степановичем. Твої «друзі» з пустиря залишаться під вартою без права на заставу. Це тільки початок, але вони вже не вийдуть просто так.

​Артем видихнув. Нарешті хоч якась справедливість. Але Настя не пішла. Вона завагалася, а потім тихо додала:

— І ще одне... Артеме, поговори з Максимом про мене.

​Артем завмер, не розуміючи.

— Про що саме? Що ти виграла справу? Він і так тобі вдячний.

​— Ні, — вона відвела погляд на секунду. — Він закохується в мене. Я бачу це по його погляду, по тому, як він замовкає, коли я заходжу.

​Артем ледь не поперхнувся повітрям.

— Що?! Настю, йому сімнадцять, тобі двадцять два! Для нього ти... ну, ти богиня, яка його врятувала. Це просто вдячність.

​— Ні, Артемчику, це не просто вдячність, — вона сумно посміхнулася. — Ти ж знаєш свого брата. Він кохає глибоко. Але... я поки не готова до цього. Ні до нових стосунків, ні до його віку. Просто... підготуй його якось. Я не хочу розбити йому серце після того, як лікарі його зшили.

​Артем стояв у шоці. Він і подумати не міг, що його молодший брат замахнеться на таку «висоту».

​У палаті було парко від сонця. Максим, стиснувши зуби від болю, робив перші вправи — просто піднімав ногу на кілька сантиметрів під наглядом реабілітолога.

​— Ще раз, Максе, — підбадьорював лікар.

​У цей момент двері відчинилися. Зайшла Аня з невеликим букетом польових квітів і пакетом фруктів. Вона зупинилася на порозі й заціпеніла.

​Біля ліжка Максима сиділа Настя. Вона без окулярів, з розпущеним волоссям, виглядала неймовірно — справжня модель. Вона тримала Максима за руку, щось тихо пояснюючи по паперах.

​Аня відчула, як усередині все стиснулося від раптового уколу ревнощів. Вона подивилася на свої прості джинси, на свої квіти й раптом почулася маленькою дівчинкою поруч із цією впевненою жінкою.

​— О, Аню, привіт! — Максим помітив її, і його обличчя засвітилося, але Аня помітила, як швидко він відпустив руку Насті.

​— Привіт, — сухо відповіла Аня. — Я не знала, що в тебе «ділова зустріч».

​Настя підвелася, професійно оцінивши ситуацію. Вона ледь помітно посміхнулася — не зверхньо, а розуміюче.

— Я вже йду. Максиме, контракт у силі. Аню, гарні квіти.

​Коли Настя вийшла, у палаті залишився аромат її парфумів, який, здавалося, душив Аню.

​— Вона... часто приходить? — запитала Аня, намагаючись, щоб голос не тремтів.

​— Вона допомагає зі справою, — відповів Максим, ховаючи очі. — Аню, вона просто юрист.

​Но він збрехав. І Аня це відчула. Вона бачила, як він дивився в слід Насті.

​Увечері прийшов Артем. Він сів на край ліжка, коли Аня вже пішла.

​— Слухай, Максе, — почав він, крутячи в руках апельсин. — Настя сьогодні була в універі. Ми говорили.

​Максим миттєво напружився.

— І що вона сказала?

​Артем зітхнув, дивлячись на брата.

— Вона просила передати... ну, що вона цінує твою увагу. Але, малий, не залітай занадто високо. Вона доросла дівчина з купою проблем у минулому. Ти зараз на емоціях, розумієш?

​— Я не на емоціях, Артеме, — твердо перебив Максим. — Я вперше відчув, що хтось бачить мене справжнього. Не м'язи, не мажора. А мене.

​— Вона це бачить, — кивнув Артем. — Але вона не готова. Поки що — точно.

​Максим відкинувся на подушки, дивлячись у стелю. Він знав, що Артем правий. Але серце, яке ледь не зупинилося тиждень тому, тепер билося тільки заради цієї дівчини-моделі з юридичним кодексом у руках.

Настя вже була біля дверей, але раптом зупинилася, ніби щось згадала. Вона повернулася, і її погляд став не по-діловому м’яким. Вона глянула на розгубленого Максима, а потім перевела погляд на Артема.

​— Артемчику, — тихо покликала вона.

​Артем підняв голову, здивований таким звертанням.

​— Твій брат — неймовірний борець, — продовжила Настя, кивнувши на Максима. — Але він зовсім сліпий у тому, що стосується людських сердець.

​Максим нахмурився, намагаючись підвестися на лікті:

— Про що ти?

​Настя зітхнула й підійшла ближче до Артема, але так, щоб Максим теж чув.

— Максе, ти дивишся на мене, як на порятунок. Але ти зовсім не помічаєш Аню. Вона закохана в тебе так сильно, що це боляче бачити навіть мені. Вона була тут щосекунди, поки ти був «там». Вона тримала твою руку, коли лікарі вже опускали свої.

​В палаті запала така тиша, що було чути, як працює кондиціонер. Максим завмер. Образ Ані — завжди спокійної, завжди поруч — раптом спалахнув у його пам’яті іншими барвами. Її тремтячі руки, її тихий голос...

​— Артеме, — Настя поклала руку йому на плече, — прослідкуй за цим. Не ображай її. І не дозволяй Максу зробити їй боляче через його... «захоплення» мною. Вона справжня. Не зламайте її.

​Настя вийшла, цього разу остаточно. Артем і Максим залишилися удвох.

​— Це правда? — прошепотів Максим, дивлячись на двері, за якими зникла Аня. — Вона... закохана?

​Артем з роздратуванням потер обличчя.

— Максе, ти серйозно? Весь клас це знає. Весь район це бачить. Тільки ти вираховував калорії та мріяв про «ідеальне тіло», поки вона просто любила тебе будь-яким. Навіть коли ти став схожий на привида.

​Максим відкинувся на подушки. Його серце, яке він вважав таким зрозумілим, раптом почало вибивати зовсім інший ритм. Почуття до Насті — яскраві, як спалах, — раптом зіткнулися з тихою, але нескінченною відданістю Ані.