Глава 12. Друга зустріч

У вівторок о 09:17 задзвонив старий стаціонарний телефон. Оксана була найближче.
— Алло.
Її обличчя змінилося майже одразу.
— Так… Ні, він помер.
Вона слухала.
— Хто ви?
Після дзвінка Оксана повторила ім’я:
— Світлана Олегівна Черненко. Приватний нотаріус.
Остап мав зустріч у понеділок о 15:00. Домовився ще в четвер.
— Про що? — запитала Галина.
— Не сказала.
— Ти питала?
Оксана різко глянула.
— Звичайно. Питала, чи він хотів щось змінити. Чи це стосувалося будинку.
— І?
— Нотаріальна таємниця.
Тетяна згадала:
— Він ще казав у понеділок обід не готувати. Дома не буде.
Віктор сів.
— Скільки в нього взагалі було справ на понеділок?
Софія відповіла:
— Більше, ніж у живих людей.
***
Андрій Миколайович приїхав із копією складеного аркуша, знайденого в Остаповому пальті. На ньому рукою: 3 / GALA 75–80 — 12,6 80+ — 6,8 др. — 4,2 перер. — 3,1 нижче: акт — 9,4 ?
— Що це? — запитала Олена.
— Схоже на переписані показники сортування. Можливо, Остап Гнатович порівнював технологічний результат із подальшими документами.
— І вони не сходяться?
— Попередньо — є розбіжності.
— Тобто крадіжка?
— Я цього не сказав.
Віктор застогнав.
— Ви всі одна школа.
Аудитор не образився. Пояснив, що різниця сама по собі може мати нормальні причини: досортування, переведення в іншу категорію, технологічні втрати, помилка в документах. Проблемою стає повторюваність. Галина слухала мовчки.
***
До обіду Ірина Михайлівна змінила показання. Вона таки була на підприємстві. Таксі висадило її біля службового входу о 01:24, інша машина забрала о 02:49.
— Ваша мати просила не говорити про нічну зустріч, — сказав Андрій Сергійович Олені.
Галина не заперечувала.
— Так. Просила.
— Чому?
— Хочу адвоката.
Це прозвучало гірше за будь-яке пояснення. Пізніше Андрій Сергійович сказав Олені окремо:
— Якщо часи правильні, Галина Василівна не могла бути жіночим голосом, який ви чули о 02:47. Ірина стверджує, що до 02:40 вони були разом у бухгалтерії.
Олена одразу подумала про Оксану. Він побачив.
— Не перебирайте жінок тільки тому, що одна відпала.
— Я нічого не сказала.
— Обличчя.
Ще одна невідповідність залишалася: о 02:17 хтось підтвердив попередження по камері номер три на місцевому терміналі, а Ірина казала, що вони з Галиною в цей час були в бухгалтерії.
— Може, технік, — сказав Андрій Сергійович. — Перевіряємо.
Олена цього разу не будувала третю змову. Поки чекали нотаріуса, Олена допомагала Тетяні перебирати скатертини після фальшивого й справжнього поминального столу. На одній лишилася пляма від буряка.
— Викинути?
— Ти здуріла? Виперу.
— Їй років двадцять.
— І що?
Тетяна відклала її окремо.
— Лариса купувала.
Олена вже не дивувалася, скільки речей у цьому домі виявлялися Ларисиними тільки після прямого запитання.
— Чому ніхто про неї не говорив, коли дід розповідав, як створив сад?
Тетяна знизала плечима.
— А хто мав сперечатися? Вона померла. Він лишився.
— Мама сперечалася.
— Галя сперечалася з усіма. Тому її ніхто не слухав.
Олена засміялася.
— Це несправедливо.
— Зате правда.
Тетяна взяла наступну скатертину.
— У вашій сім’ї, як людина кричить десять разів даремно, на одинадцятий її вже не чують, навіть якщо вона права.
Олена подумала про матір, Оксану, Віктора, про себе й синю папку. Коли задзвонили у двері, вона вже знала, що не хоче ще раз вирішувати за слідство, який факт важливий, а який ні.
***
Світлана Олегівна приїхала після обіду сама. Не оголошувати спадщину — ще ні. Через смерть клієнта й документи. Вона відмовилася говорити, для чого Остап призначив зустріч.
— Нотаріальна таємниця.
Оксана запитала:
— Якщо він хотів щось змінити, це тепер буде видно?
— Після належних процедур.
— Заповіт?
Нотаріус не відповіла прямо.
— Є документи, які підлягають оголошенню у встановленому порядку.
Оксана зблідла. Софія пізніше сказала Олені:
— А ти б не боялася? Двадцять років тобі кажуть, що будинок твій, а за день до смерті людина збирається до нотаріуса.
— Боялася б.
— От.
Це не робило Оксану винною. Але робило її страх реальним.
***
Увечері Андрій Сергійович передзвонив: попередня експертна інформація не підтримувала просту версію «стало погано й упав». Було падіння, важка травма, а обставини ще встановлювали. Коли Олена пішла подивитися бічні двері, Оксана сказала:
— Нижній замок там давно не працює. Закривається тільки верхній.
— Звідки ти знаєш?
— Я його міняла.
Звичайна відповідь. Оксана робила ремонт. Знала двері, замки, отвори, сходи. Олена кивнула. І запам’ятала — без висновку.