Глава 11. Код

У понеділок об 11:34 Андрій Миколайович сидів у великій кімнаті з ноутбуком. Остапова зустріч відбулася без Остапа. Тетяна поставила суп. Віктор подивився на тарілку.
— Я більше не можу їсти суп на заходах, пов’язаних із батьковою смертю.
— Це аудит.
— Отже, ще гірше.
Галина отримала дзвінок від головної бухгалтерки.
— Іро?
Розмова тривала недовго. Після неї мати сказала, що Ірина Михайлівна вночі на підприємство не приїжджала. Через годину в поліції вже була інша інформація. Охоронну групу бухгалтерії зняли з сигналізації о 01:26. Код — загальний, тому ім’я користувача не визначалося. Поставили назад о 03:57. Галинина машина виїхала з території о 04:12.
— Ірина сказала, що не була тут, — нагадала Олена.
Галина різко відповіла:
— Була.
Усі повернулися.
— Приїхала таксі через службовий вхід.
— Чому збрехала?
— Запитай у неї.
— А ти чому мовчала?
— Тому що не все стосується вас.
Віктор відсунув тарілку.
— Галю, після цієї фрази в нашій сім’ї вже треба штраф.
Опівдні Тетяна всіх загнала їсти. Навіть Андрія Сергійовича.
— Я на роботі.
— І що?
— У мене…
— Суп не заважає.
Віктор показав на нього ложкою.
— Не сперечайтеся. Я з дитинства пробував.
За столом уперше говорили не про смерть. Софія показувала Денисові оголошення про старі мікроавтобуси. Той відбирав у неї телефон.
— Навіщо тобі бус? — запитала Олена.
— Не мені.
— А кому?
— Людині.
— Дуже конкретно.
— У нашій сім’ї тепер за конкретику штраф.
Віктор кинув на сина короткий погляд, але нічого не запитав. Оксана сиділа навпроти й малювала пальцем коло на скатертині. Тетяна принесла компот.
— Лариса такий варила.
— Бабуся? — перепитала Софія.
— З антонівки. Остап казав кислий, а потім сам пив.
Галина тихо сказала:
— Мама завжди лишала ящик антонівки окремо.
— Для компоту, — підтвердила Тетяна. — І для людей, які приходили взимку.
— Яких людей?
— Які сад садили.
Олена підняла голову.
— Ті самі перші шість гектарів?
Тетяна подивилася на неї.
— От бачиш, почала слухати.
Після обіду всі знову повернулися до кодів і журналів. Але Лариса вже не зникла зі столу разом із тарілками.
***
У технічному журналі залишалася ще одна незрозуміла подія: о 02:17 хтось вручну підтвердив попередження по камері номер три з місцевого робочого місця.
— Це могли бути ви? — запитав Андрій Сергійович.
Галина знизала плечима.
— Не пам’ятаю. Частину ночі ми з Іриною були в бухгалтерії.
— Разом?
— Так.
— І вона це підтверджує?
— Якщо перестане брехати — підтвердить.
Петрович сказав, що в нічну зміну був ще холодильний технік Сергій. Його мали опитати окремо. Олена записала час у телефон, але цього разу не будувала теорію. Одного невідомого користувача термінала було замало для таємничого співучасника.
***
Денис поїхав у поліцію з Віктором і розповів про гроші та запасний ключ. Повернувся похмурий.
— Задоволена?
— Ні.
— Шкода.
Пізніше він знайшов Олену на кухні.
— Я ще одну річ не сказав.
— Господи.
— Після першої я бачив Оксану внизу. Вона йшла від кухні зі склянкою води.
— Коли?
— Точно не скажу. Після того, як повернув ключ.
— Вона тебе бачила?
— Ні.
Оксана після цього визнала:
— Так, виходила по воду. Я не вважала це важливим.
— Ти сказала поліції, що кімнату не залишала, — нагадала Олена.
— Я не ходила у двір, не їхала кудись. Дійшла до кухні й назад.
Ще одна маленька брехня, за якою могла ховатися просто незручність. А могла — не просто.
***
Оксана сама показала оцінку будинку. Документ був літній, не свіжий. Ідея маленького готелю виникла після розлучення: кілька кімнат у старому крилі, окремі санвузли, веранда.
— Батько знав про проєкт? — запитав Андрій Сергійович.
— Так. Про оцінку — ні.
— Через це сварилися після його повернення?
— Частково.
— Про що ще?
Оксана закрила папку.
— Це було між нами.
На столику в її кімнаті лежала стара фотографія Лариси — років сорока, босоніж на терасі, сміється в камеру.
— Хто знімав? — запитала Олена.
— Тато.
Це чомусь здивувало. В останні роки Остап у сімейних історіях майже не існував як чоловік, який міг стояти з фотоапаратом і смішити дружину.
***
Увечері Тетяна підтвердила дві речі. Синя папка лежала на Остаповому столі ще в четвер. У п’ятницю вранці Галина заходила в кабінет, але чи забрала її, Тетяна не бачила. І телефон був у гостьовому після фальшивої смерті.
— Я зарядку принесла. А близько п’ятої він сам дзвонив, щоб Роя випустила й не дала бігти до нього.
Отже, телефон зник пізніше. Віктор того ж вечора нарешті розповів про Крамаренка. Борис Павлович позичив йому велику суму на приватну угоду. Віктор хотів відкрити новий канал збуту без батькового дозволу й дав особисту гарантію. Остап дізнався, назвав його ідіотом і наказав зупинитися. Віктор не зупинився.
— Тому шукав телефон?
— Там був номер Крамаренка. Я свій видалив після сварки.
— А «до понеділка»?
— Мав закрити питання з грошима.
Ще один понеділок. Пізно ввечері Олена помітила суху сіру пляму на краю Ларисиного рушника, яким було накрите дзеркало. Подивилася секунду й відійшла. Не кожна пляма була доказом.