Похмуре Кільце
ЧАСТИНА ПЕРША. ВСТУП
Тихо сплять у віках таємниці,
Звичайні та дуже страшні…
Не турбуй їх у їхній гробниці,
Бо вони все ж не блага земні…
І коли ти підійдеш до краю,
То руки вже ніхто не простягне.
І ніде не зустрінеш ти раю,
І ніде не знайдеш океану…
1943 р.
«У мене перед очима спалахували жахливі картини: вогонь, руїни, кровопролиття, сльози. Обірветься багато життів, земля затягнеться димом, все повториться знову. Але тепер ніхто не зможе їх зупинити. Лише одному буде це під силу. Він народиться через сто років після мене. Він буде таким, як я. Він буде моїм нащадком. І тільки він зможе зупинити їх…через сто років після мене»...
Сухорлява рука короля Авіра смикнулась на останньому слові, і на папір бризнуло кілька чорнильних крапель.
- Ваша Величносте, - звернувся до нього довготелесий чоловік у синьому плащі, - Ви у цьому впевнені?
- Мої сни ніколи мене не обманювали, - заперечив Авір, згортаючи папір із пророцтвом. – Ти єдиний, кому я довіряю. Подбай про те, щоб цей згорток не потрапив до рук чаклунів.
- Меланія та її послідовники зазнали поразки, - зауважив чоловік. – Ми показали їм, хто тут головний. Не думаю, що через сто років комусь із них прийде ідея знову розпочати війну.
- Не варто їх недооцінювати, - застережливо мовив Авір. – У їхніх жилах тече кров давніх магісів, а магіси ніколи не мирилися з поразкою…
#4702 в Фентезі
#1459 в Містика/Жахи
Відредаговано: 18.05.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
