Епілог

***

Уже давно, ледь не з дитинства, мріяла потрапити у зимову казку. Отак щоб навкруги пустка. Лиш я, а навколо кучугури чистого ніким не спаплюженого снігу. Так щоб сніг сріблястим полотном вкривав землю та пухкими шапками лежав на гілках дерев.

Тієї ночі мені не спалося. Минуло майже п’ять років, як перенеслася в цей світ, а все ніяк не можу звикнути до справжньої зими. Щоразу дивує передсвятковий настрій містечка, снігові замети на дорогах та розпродажі у симпатичних крамничках.

Я підвелася. Обережно, аби не розбудити чоловіка, вилізла з-під ковдри, та накинула теплий пухнастий халат. Підійшла до вікна й відхиливши штору, вдивилася у темний садок.

З нічного неба посипалися пухкі пластівці цьогорічної білини. Кінець листопада, а вже перший сніг. Чистий і справжній. Кришталево білий. Маленьке диво, яке імовірно передує великому.

***

Я сиділа в бібліотеці над книжкою. Попиваючи гарячий чай, гортала сторінки й прислухалася до звуків, що неслися з вулиці. Там наші діти грали з сусідськими під наглядом нянь. Малеча з вересками та реготом носилася засніженим двором.

Раптом, до криків дітлахів, додався іще один звук, котрий намертво врізався у пам'ять з першого разу і залишився там назавжди. Цокотіння копит брукованою дорогою розвіяло сонну безтурботність мого вихідного. Відкинувши книжку, стрімголов кинулася у низ, на знайомий і такий любий звук наближення вершника.

Накинувши шубку, вибігла надвір. Якраз вчасно. Він спішився і тримаючи однією рукою коня за повід, іншою впіймав мене в обійми.

- Тато, тато. – почулися крики нащадків і вони вилетіли з-за рогу будинку та повисли на руках у батька.

Оскар випустив повід, та підхопив на руки чотирирічну доньку, а трирічний син вхопився за татову штанину. Так і рушили у дім.

Заходячи, помітила - кінь поплентався у бік конюшні, здаватися доглядачам. Мабуть, мріяв про тепло та наїдки.

Шум і гамір завалився у дім разом із нашою родиною. Діти носилися будинком, збиваючи слуг та наштовхуючись на речі. Ми позбавившись верхнього одягу, пробували допомогти няні їх вгамувати.

Отак й проходили наші дні. А вечора, коли няня вже вклала дітей, присвячували один одному.

Нарешті, тут в іншому світі, дістала те життя, про, яке, навіть, не мріяла.