8

***

На третій день після весілля, ми з новоспеченим чоловіком сиділи у вітальні. Вечеряли та обговорювали спільні проєкти.

- Пам’ятаєш, обіцяв тобі окрему майстерню. – почав той.

- Було діло. – розслаблено відкинувшись на спинку дивану, проговорила я.

Втомлена роботою над картиною та прощаннями з родичами. Старші Філендери вирушили до провінційного маєтку, коротати старість на природі. Каролайн переїхала до свого чоловіка. Сьогодні забрала останні дрібниці. Тепер навідуватиметься лише у гості.

- Треба знайти будівлю. – зазначив він.

- Згодна. – байдуже мовила. Настільки втомилася від святкувань та гостей, що уже нічого не хотілося. Втекти б кудись й сидіти там поки самотність не набридне.

- Завтра порозпитую про можливість придбання будиночка під студію.

- Угу. – машинально відповіла, та одна згадка змусила стрепенутися. – Батьки! Обережно нагадала: - Хотіла б побувати у своєму світі. Навідати батьків.

- Це можна влаштувати. Завтра схожу туди й дізнаюся, чи повернулися. Якщо так, то вже післязавтра відведу тебе.

- Дякую! – щиро промовила.

Не втрималася, й поставивши чашку обійняла коханого.

***

Наступного дня, Оскар розвів бурхливу діяльність. Зранку, він написав кілька листів обізнаним людям, щодо придбання нерухомості. Вони мають розповісти про ситуацію та порекомендувати потрібних персон. З цього й розпочався пошук приміщення для моєї майстерні.

Потім, Філендер вирушив у мій світ. Я провела його та залишилася чекати у портальній залі.

Години зо три просиділа на дивані з книжкою. Поки портал знову не засвітився й звідти не вийшов коханий. Пом’ятий та зі скуйовдженим волоссям він підбіг до мене. Я встала й привітала його обіймами.

- Пакуй валізку. Завтра матиму можливість відвести тебе у твій світ. Навідаєш батьків. – повідомив.

- А ти? – спитала.

Трохи засмутилася, адже думала про те, щоб познайомити чоловіка з батьками, а то ситуація виходить не дуже гарна. Уже одружені, а мої рідні про те не відають і незнайомі з обранцем.

- Не зможу. Мушу доробити кілька дрібних справ. – сумно мовив коханий.

- Добре. – розгублено видала.

Попленталася пакувати речі. Оскар рушив за мною. У спальні передав згорток:

- Це тобі на завтра. Одяг з твого світу.

- О, доречно. – зраділа.

Швиденько покидала у сумку необхідні дрібниці й прилаштувавши її у куточку, пішла відпочивати.

***

Наступного дня, на занятті з верхової їзди, поговорила з викладачем, аби зробити перерву у тренуваннях. Він погодився, проте без особливого ентузіазму. Моє навчання вже вийшло на фінішну пряму. Залишилося ще кілька занять для відшліфування майстерності. Та доведеться попрацювати пізніше.

Піднявшись у спальню, прийняла ванну та з ентузіазмом заходилася працювати над власною зовнішністю. Треба надати собі звичайного для мого світу вигляду, щоб не травмувати оточення. На місцеву білизну одягнула земні джинси та футболку. Розпустила волосся та ретельно розчесала його. Нафарбувалася косметикою, яку мені віддала Аннабель. Все, тепер готова до подорожі. 

Оскар теж не відставав. Переодягся у костюм для відвідин мого світу, закрутив волосся у пучок, і чекав із сумкою.

Не зволікаючи вирушили навідати мою Батьківщину. Філендер відвів мене до зали переходу. Налаштував портал, і коли той засвітився, коханий взяв за руку й потягнув вперед.

З острахом, ступила у марево порталу. Вдихнула прохолодне наповнене озоном повітря. Крок іще крок. Туман розсіюється і я вже у незнайомій кімнаті.

Чисто, проте порожньо. У великому приміщенні, мало меблів: лише стіл зі стільцем та пара довгих диванів біля дальньої стіни. На широкому вікні не має штор. Світло похмурого зимового дня заповнює приміщення, оздоблене у світлих кольорах.

Наше вторгнення почули. У кімнату забіг звичайний русявий хлопець.

- Бажаємо прогулятися. Нам потрібні одноразові портали. – суворо сказав лорд.

- Так. Звичайно. – промовив хлопець та вийшов.

Хвилин за п’ять, повернувся з коробкою. Передав нам два пласкі камені з нашкрябаними на них знаками. Оскар потикав в них пальцями, налаштовуючи портативні портали. Узявши мене за руку, натиснув на кнопку пуску збоку конструкції.

Перед нами з повітря зіткалися фантомні двері зі знайомого марева. Чоловік протягнув мою особу крізь них, і ми опинилися у донедавна моїй квартирі. Стояли у вітальні й нервово озиралися.

На нас чекали. На дивані в обійнявшись сиділи Аннабель та Максим. Вони спокійнісінько дивилися якийсь фільм на ноутбуці, розміщеному на столику перед ними. Помітивши нашу появу, розліпили обійми. Макс закрив ноутбук.

Аннабель підвелася й ми зустрілися поглядами. Впізнати її було не важко. Вона дійсно дуже схожа на мене. Особливо обличчям. Зачіска інша. Колір очей та волосся інший. А так, копія. Наче сестри – близнючки.

Вона - одягнена у прості домашні джинси та футболку. Але, це не приховувало набагато кращу фігуру, ніж моя. Тут є чому позаздрити.

Пару хвилин тупо стояли та дивилися одна на одну. Чоловіки мовчали. Нашорошено спостерігаючи за нами, вичікували.

Я зітхнула й відвела погляд від красивішої версії себе.

- То ти мала бути моєю сестрою. – обережно мовила вона, наближаючись.

Кивнула. Аннабель обійняла мене за плечі та повела до дивану. Посадовивши на нього проговорила:

- Добре, що ви навідалися саме зараз. Завтра ми з Максом їдемо у відпустку, тож не зможемо приділити вам увагу.

- Хотіла побачитися з батьками. – пояснила свою позицію.

Була спантеличена таким поворотом подій. Звісно, намагалася подумки підготувати себе до можливої зустрічі з Аннабель, та все ж шокована тим.

- Побачишся. Вони повернулися з відрядження. Здається, позавчора. Зідзвонювалися. Шукали тебе, а твій телефон не працює. – розтлумачив Максим.