7

***

 На ранок після святкування наших заручин прокинулася поруч з коханим. Ще вчора переїхали в одну кімнату, проте роздивитися її не встигла. Досконало вивчити змогла лише величезне ліжко, точніше його зручність та м’якість постелі.

 Оцінити інтер’єр мені не дали. Оскар розбудив поцілунками й продовжував чіплятися.

- Не встигнемо до сніданку. – констатувала.

- Після свят сніданок завжди на дві години пізніше. Щоб усі могли відіспатися. – зазначив коханий провокативним тоном.

- Тоді, у нас в запасі ще купа часу… - погодилася.

Вдала, що повелася на провокацію. Оскар знову почав мене цілувати.

- Стривай. – трохи відсторонилася.

- Що ще? – невдоволено спитав він.

Стягнула ковдру, демонструючи фіолетову ночнушку. Поки вчора плескалася у ванній, Оскар вже заснув. Не стала його будити. Подумала, встигну іще випробувати цей метод зваблення.

- Хм. – видав він, зацікавлено розглядаючи мою фігуру.

Подіяло. Хоча й не так сильно, як я очікувала. Та бурхливий ранок у ліжку забезпечило.

***

Спустилися на сніданок разом. У їдальні опинилися одними з останніх. Там уже сиділи Каралойн з нареченим. Слуги хутко накривали на стіл. В останню хвилину з’явилися старші Філендери.

Спокійнісінько сіли за стіл, наче учора нічого не трапилося. Я вирішила не акцентувати увагу на поведінці леді Вайтс. Потім поговорю й поясню, більше не бажаю бачити її гостею у своєму домі.

Першою мовчанку порушила ладі Агнесс.

- Аліно, пробач за учорашнє. Не Думала, що леді Вайтс поводитиметься так пихато. Вона завжди стримана та чемна з усіма.

- Не зважайте. Я просто не вписалася в її бачення світу. Тож, вважаю, надалі мені не слід мати з нею справу.

Присутні вирячилися на мене, як на привида давно померлого родича.

- Що такого? – запитала.

- Нічого. Просто для тебе дивні такі висловлювання. – обережно відказала Кара.

- Вона погано на тебе вплинула. – мовив Оскар: - Не хотілося б, щоб ти стала такою ж холодною.

- Б-р-р. – підтримав його наречений Кари.

- Скажу простіше. Не хочу її більше бачити. Не бажаю з нею спілкуватися.

- Оце по-твоєму. – зрадів майбутній чоловік.

- То ти не ображаєшся? – спитала леді Агнесс.

Я вже заспокоїлася. Мене попустило й бажання скандалити не було. Відверто кажучи, мені байдуже на ту білявку. Очі б мої її не бачили. А так. Яка різниця, що там з нею?

- Ні. Гадаю, вигнати її було б непристойно. Хоча, якщо чесно, варто було випхати одразу. – конкретизувала свої ідеї з цього приводу.

Усі засміялися. Старша леді Філендер перевела розмову на іншу тему. Вона звернулася до дочки: - Нагадай, коли у вас весілля.

- Післязавтра. – спокійно повідомила Каролайн.

- Усе готово?

- Майже. Залишилося обрати вінок.

- А мені, забрати святковий костюм у кравця. – додав Моріс.

- Добре. Займуся гостями та допомогою Аліні з приготуваннями до весілля. До речі, скільки у нас є часу.

- Тиждень. – сухо повідомив Оскар.

Скосила недобрий погляд на майбутнього чоловіка. Той одразу ж відреагував: - Вибач. Уже домовився. Просто не встиг обговорити те з тобою.

Я скривила ображену пику.

- Не переймайся. Усе буде добре. Тобі сподобається церемонія. – підтримала брата Кара.

Образа на моєму обличчі перетворилася на скепсис.

Леді Філендер розрядила атмосферу зауваженням: - Для початку, тобі треба пройти церемонію посвяти у нашу релігію. Інакше вас не зможуть оженити. Якщо канонік не дасть благословення, ваш шлюб можна насильно розірвати.

- Без вашої на те згоди й попередження. Будь-хто з владних персон зможе зробити його не дійсним. – додав лорд Ейдріан.

- Згодна. Пройду ту посвяту. Коли? – без ентузіазму мовила.

- Завтра опівдні. Я уже поговорила зі служителями вони усе організують та допоможуть. – повідомила майбутня свекруха.

- Усі потраплянкми через це проходять?

- Майже. Лише одна відмовилась. – вставив Моріс.

Я вирячила на нього очі.

- Моя мати. – тихо пояснив він.

- Оце поворот. – пробурмотіла.

Присутні не здивувалися. Знали вже, мабуть, про ситуацію. І головне, не засуджували їх з Карою стосунки.

Закінчували частування мовчки. Моріс був трошки засмученим. Я подумки готувалася до нових пригод. Оскар нашорошено поглядав на мене. Видно, чекав скандалу. Інші виглядали байдужими.

***

Після заняття з верхової їзди повернулася до спальні. Там мою персону привітала картина легкого безладу. Магда та особистий слуга Філендера лиш почали прибирання. Точніше, чоловік ходив за дівчиною з кошиком, куди та складала брудний одяг.

Я взяла етюдник та вуглик й усілася на диван посеред світлої кімнати. Усе у пастельних тонах. В основному жовтувато-коричневе. На великому вікні напівпрозорі білі штори. Вони не дають сонячним променям падати на ліжко, розміщене трохи вище, від основної частини приміщення. До нього веде сходинка. За ліжком, яке зараз заправляє Магда, двері у ванну. Поруч з диваном, на якому сиджу й налаштовуючись на творчість, розглядаю приміщення, ще два крісла та низький столик. Навпроти довга книжкова шафа. На одній з полиць уже стоїть фігурка художника.

Слуга витягнув кошик з брудним одягом. Поніс прати. Залишилися з Магдою у двох.

- Якщо потрібна зачіска чи якась інша допомога кличте або спускайтеся до мене.

- Добре. Матиму на увазі. Поки сама справляюся.

Спробувала розпочати ескіз, та ледь зробила пару штрихів, почулися крики у коридорі. У двері постукали. У кімнату зазирнув дворецький і мовив:

- Леді Аліно до вас гостя.

- Кого там принесло? – невдоволено пробуркотіла, відкладаючи малювання.

Рушила у низ розібратися з візитеркою. Вона чекала в холі. Стовбичила там розгублено. Леді Вайтс приперлася особисто до мене. Невже просити пробачення.