6

***

  Наступний день пройшов спокійно. Ще зранку Філендер поїхав на засідання і повернувся пізно ввечері. Навіть поговорити не змогли. Того дня ми не бачилися.

Після заняття з верхової їзди, на якому я вперше спробувала сама правити конем, у присутності вчителя, звісно, байдикувала.

 Повернувшись з уроку, прийняла ванну та причепурившись зайнялася дрібницями, які відкладала. Розібрала свою сумочку, котру чомусь віддала Аннабель. Туди Оскар поскладав усілякі дрібниці. Пара порожніх альбомів для малювання, брелок з улюбленим персонажем і статуетка. Фігурка зображала художника у симпатичному береті, з фарбами та пензлями в руках. Здавалося, він от-от оживе й почне свою картину.  Вдома вона стояла в мене на столі біля комп’ютера. Повертівши в долонях пам’ятну річ, прилаштувала її на книжкову полицю перед фоліантами. Сховала усе інше та присіла на диван.

  Замислилася, чим би зайнятися. Не вигадавши нічого корисного, узяла етюдник та проглядаючи, розмірковувала над майбутнім творінням. До вечора вирішила та склала план роботи над шедевром. Сподіваюся задум вдасться та сподобається місцевим.

***

 Той день був не кращій за попередній. Оскар весь час зайнятий. То ходив десь, то зачинився у кабінеті. Після заняття з верхової їзди мені так і не вдалося зловити коханого. Тому пішла до себе й присвятила день творчості. Якраз ескіз майбутньої картини зробила.

 Повечерявши, відпустила Магду, та вирішила піти до Філендера й розібратися з його поведінкою. Треба поспілкуватися та з’ясувати, яка муха його знову вкусила.

 До зустрічі з коханим, ретельно підготувалася. Красива сукня та яскравий макіяж зроблять брюнета більш говірким. Обрала легку домашню сукню з шелхи. Проста, проте ефектна. Полотно, наче стікає з тіла, а вшитий корсаж, підкреслює форми. Відтінок білих перлів гармонійно поєднується з розпущеним волоссям, підведеними чорним очима та коричневою помадою.

  Глянула у дзеркало, аби запевнитися, маю гарний вигляд. Усміхнулася своєму відображенню, та без жодних сумнівів рушила на побачення до лорда.

Минувши коридор, зупинилася біля дверей його спальні, постукала. Почувши дозвіл, ступила в уже знайому кімнату.

 Оскар сидів у кріслі та проглядав якісь папери. Підняв на мене очі й питально подивився.

- Щось трапилося? – поцікавився буденним тоном.

Нічого собі заяви. То у коханні мені зізнається, то вдає байдужість. В очах плескався якийсь біль та нерозуміння. Треба розбиратися. Явно йому хтось чогось наговорив.

- Не зовсім. – мовила причиняючи за собою двері.

- Чого хочеш? – пробуркотів він, поклавши папери на коліна.

Я пройшла та всілася на ліжко, так щоб дивитися на нього.

- Поговорити. – відказала.

- Про що?

- Про нас. Скажи чесно, я тобі набридла?

Закинула вудочку. Подивимося на його реакцію. Це дасть зрозуміти, що з ним не так.

- Чого ти так вирішила? – зацікавився.

Отже, не розлюбив. Значить, дійсно йому щось напатякали.

- Бо не звертаєш на мене увагу, не спілкуєшся. – пояснила, невдоволено.

- А тобі від того погано. Я ж тебе усим забезпечив. – суворо відказав лорд.

- То відпусти. Знайду чим зайнятися. Підшукаю якесь житло. – відбила.

Знаю провокація не з найкращих, та псувати стосунки не хочеться. Важливо змусити висловитися.

- Впевнена, що хочеш піти? – кинув провокацію у відповідь.

- Якщо я тобі заважаю… - продовжила розпочату гру.

Рано ще відступати. Має зрозуміти, мені важливий він, а не куплені ним блага. Думаю, хтось намагався переконати його: я така, як Аннабель.

- Не заважаєш. – Оскар відклав папери на тумбочку, підвівся та підійшов до мене: - Чого ти хочеш? Тільки чесно.

- Бути з тобою. – зізналася.

Обманювати та вдавати щось уже не має сенсу. Тут потрібна відвертість. Лише вона допоможе зберегти те, що лишилося.

- Чому? Я ж тобі не подобаюся. Як чоловік… – іронічно видав чорнявий.

Я отетеріла від такої заяви. Що за вибрики? Точно хтось щось йому наплів.

- Ем… А звідки ти то взяв? – спитала, аби розставити крапки над «і».

Дізнаюся, хто винуватий, приб’ю.

- Слуга розповів, ти говорила з моєю сестрою.

- І?

Ну розмовляла. Багато, про що могли гомоніти. Невже це велика проблема.

- Підслухав, як ти казала Карі, що не хочеш від мене дітей.

Я ледь не вдавилася від сміху, який довелося задушити.

- Він чув дзвін та не знає, де він. – прокоментувала іронічно.

- Себто? Поясни, нарешті, що коїться за моєю спиною! – суворо скомандував той.

- Нічого. Просто, — я перервалася, зібралася з силами, посуворішала, та зізналася: - Просто я поки не хочу мати дітей. Взагалі. Не від кого.

- Чому? – тим же тоном поцікавився Оскар.

- Знаєш, чим я заробляла на життя?

Спробую проілюструвати свою позицію. Сподіваюся зрозуміє та сприйме те спокійно.

- Чим? – нашорошено запитав брюнет.

Напевне подумав, розкажу про щось не дуже приємне. Та до біса. Скажу, як є, а там нехай сам вирішує.

- Вчила чужих дітей малювати.

Філендера помітно відпустило. Я витримала паузу та продовжила:

- Тому я й не хочу материнства найближчим часом. Мені потрібно трохи відпочити від того. Зовсім не відмовляюся від дітей. Може, років через п’ять.

Оскар усміхнувся й тепло промовив: - З мене не вийде хорошого батька. Зараз так точно.

- А про те, що чув твій слуга. То я просто питала у Кари про місцеві засоби захисту.

 - Стоп. – кинув Філендер та наблизився.

Провів переді мною рукою. Та видав: - От воно, що. Той бовдур все наплутав.

 З іронічним сміхом, брюнет відійшов та впав у крісло: - Це ж треба. Таке вигадати.

- Облиш. Він від невеликого розуму тебе накрутив.  Варто було одразу поговорити зі мною. Я б тобі все пояснила. – заспокоїла його.