4

***

Того дня, після сніданку ми з Оскаром звично покрокували до кабінету. В приймальні Філендер завів розмову про причини своєї відсутності:

- Аліно, ти маєш про те знати… - почав той із далеку.

- Про що?

- Схопили того мага, котрий робив на тебе приворот. – коротко повідомив.

- І що?

- Поки не відаю. Їздив з магами його ловити. Допоміг з тим. Потім повернувся до себе. А той, залишився у магів. Його допитають і за кілька днів Едвард завітає та розповість про результати.

- Цікаво, що він там їм набреше.

- Сумніваюся, що брехатиме. Вони зможуть витягти з нього правду. Та, підозрюю, причиною твого потраплянства стала помилка того мага.

- Імовірно, так воно і було.

- Ти не хочеш з ним поговорити? Дізнатися, чому він так вчинив?

- Мені байдуже на його закидони.

Філендер здивовано поглянув на мою персону.

- Не тримаю на нього зла та влаштовувати скандал не бажаю. Якщо йому є що мені сказати – вислухаю.

- Тобто тебе не обходять мотиви?

- Ні.

- Навіть, якщо маг, справді, у тебе закоханий?

- А мені, що з того? Не залицявся. Ніякої уваги не приділяв. Про яке кохання може йти мова.

- Він стверджує протилежне. – суворо зазначив Оскар.

Я знизила плечима: - Його проблеми. Я з ним не спілкувалася. І не маю до нього жодних почуттів.

- А в минулому? – не припиняв той.

- І в минулому також. Говорю ж тобі, з ним не знайома! – посуворішала вже я.

Філендер ревнує до мого минулого? Що ж буде, коли зустрінеться з Максом? Якщо здибаються…. Ні не треба такого. Сама навідаю свій світ. Зроблю все, аби вони не познайомилися.

- Про що замислилася? – відреагував брюнет на мою мовчанку.

- Скажи, а ти, бува, не стикався з моїм колишнім? - підозріло спитала.

- Бачився. Разом з Едвардом його розпитували. Зловили під час обідньої перерви на роботі.

- І?

- Що?

- Ну, ви порозумілися?

- Так. Поговорили. Покаявся за те, як вчинив із тобою.

- І як? Чого не знаю?

- Розірвав ваші заручини.

- Забрав заяву з РАГСу?

- Так. Так він і сказав.

- І ви не конфліктували?

- Ні. Максим пішов мені на поступки.

- Вирішили помінятися дружинами? – рефлекторно зіронізувала.

Оскар усміхнувся: - Типу того. Він тебе відпустив. Про Аннабель нічого не казав. Що в них там не відомо. Та є підозри…

- Максим обрав її. – завершила.

- Так. Але поки безпідставні. - спробував заспокоїти мене.

- Добре. Рада що все пройшло спокійно.

Завершити думку не дали. До приймальні зайшов незнайомий джентльмен. Він привітався і вони з Філендером пішли в кабінет. Там надовго засіли за розмовами.

А я замислилася про почуте. Отже, розслідування завершено. Скоро дізнаюся усі подробиці чужого впливу на моє життя. Непогано. Радує що розібралися з тим. Особисто мені уже байдуже на витівки того ідіота. Міг би познайомитися, чи в гості зайти, по-сусідськи.

От те до чого договорилися Оскар з Максимом трошки непокоїть. Що утнуть? Чи що там надумав лорд? Дійсно вирішили помінятися дружинами. Тут я тільки «за». Однаково не змогла б жити зі зрадником. Та й уже встигла закохатися у саркастичного брюнета.

Зітхнула та потай пораділа, у Філендера вистачило розуму не зчинити скандал та не затіяти бійку. Хоч Макса й не любила, та все одно шкода його.

Такі висновки дали змогу впевнитися, прийняла правильне рішення, коли залишилася. Вдома було б гірше. Хоча і тут не солодко…

***

Потекли рутинні будні. Ми з Оскаром працювали, очікуючи новин від магів. До Філендера навідувалися колеги та приятелі. Я нудьгувала у приймальні. Особливо коли брюнет залишав дім. Їздив то у справах, то на засідання.

Так минув тиждень. У моєму житті настало глобальне затишшя. Особливої уваги від Оскара не отримувала. Інформації про мою справу також бракувало.

У вихідні закінчила картину. Остаточно вирішила подарувати її Філендерам. Якщо лорд мене не прожене. Залишалося тільки знайти рамку. Про це я вже поговорила з економкою. Обіцяла зайнятися моїм питанням.

***

Був погожий зимовий день. За вікном виблискував та іскрився на сонці сніг. А я сумувала. За Оскаром. Уже давно нормально не спілкувалися. Лише вітання та базікання за сніданком. Брюнет став якимсь байдужим.

Зітхнула й засмучена, присіла за секретарський стіл. Філендер сидів у кабінеті. До нього давно ніхто не заходив і він звично перебирав папери.

Знову зітхнула. Не збулися мої мрії. Казка лише поманила, та не дала щасливого кінця. Піти б, але куди, і навіщо. Не хочеться полишати нове кохання. Зізнаюся, не вдається викинути брюнета із голови. Та як же жити далі? Що робити зі своїм серцем? Його, ніби законсервували та поклали на дальню полицю. Ніби почуття і є, десь далеко, глибоко всередині, та вони не змінюються не розвиваються. Немає нових емоцій, відчуттів. Пустка.

Аби остаточно не впасти в депресію, взяла планшетку та аркуш паперу. У ящику секретарського столу знайшовся простий олівець. Обгризений, наполовину сточений, та байдуже, головне, творити. Відкинула все зайве і почала малювати. 

Штрих за штрихом, на папір лягали почуття. Поступово, на аркуші поставало дороге обличчя. Те, яким запам’ятала, до якого прикипіла.

Плакати вже не було сенсу. Та й не хотілося. Мене рятувала медитація. І малювання було саме таким заняттям. Поринула у творчість. Розчинилася у лінях. Світ, наче припинив існування.

Раптом, поряд хтось кашлянув. Я здригнулася від несподіванки та відірвала очі від паперу.

Поруч з моїм робочим місцем стояв молоденький хлопець. У темному костюмі, з капелюхом у руках.

- Лорд у себе? – спитав відвідувач.

- Так, повідомлю про вас. – відповіла, відкладаючи творіння.

Підвелася, кинула ще один погляд на візитера. Маг. Однозначно. На шиї теліпається помітний медальйон.