3

***

Я лежала на широкому ліжку застеленому білим шовковим простирадлом. Розмістилася під самісіньким вікном. Поруч, відвернувшись від мене, дрімав Оскар. Кімната не знайома, проте, схоже - будинок Філендерів. Відповідний стиль. До того ж смак господаря чітко проглядається.

Почувалася щасливою. Неначе щойно відбулася довгоочікувана та радісна подія і я досі відчуваю відгомін пов’язаних з тим емоцій. Я усміхнулася незрозуміло чому. Обережно перевернулася на спину.

Чомусь захотілося роздивитися свою кисть. Відчула, на пальці щось є. Я відсунула напівпрозору білу штору. Підняла руку й придивилася до каблучки.

 У променях ранкового сонця вигравала дрібними діамантами обручка. Кілька невеликих камінчиків у ряд, на обідку із білого золота. Навколо візерунок з лоз, котрі обвивають камінчики. Красиво, вишукано, дорого та нереально. Але у сні, здавалося правдою. Наче так і має бути. Ніби нормально милуватися обручкою. Моєю обручкою.

***

Прокинулася у поганому настрої. Знову ці сновидіння. За що мені все це? Можна я спокійно вшиюся звідси та не мучитимуся від кохання. Не маю альтернативи. Мушу повернутися.

Хоча…Тут згадалося: колись, коли я ще була підлітком, бабуся казала: сни про обручку до весілля. Якщо вона мала рацію, і це дійсно так, то, як зрозуміти, з ким. За кого я вийду заміж? Невже за Філендера. Неможливо! Таке просто не реально. Навіщо я Оскару? Знайде собі жінку зі свого кола та забуде про непримітну потраплянку. А раптом, раптом казка станеться у моєму житті та лорд освідчиться? Що тоді робити? Як вчинити? Мені ж однаково треба додому.

За такими роздумами й пройшли ранкові процедури. Поки збиралася на сніданок, змінила свою думку. Можна й залишитися. Все одно, моє життя зруйновано. Надії та мрії розбиті. Бізнес уже розвалився. Наречений пішов. Залишилися лише батьки. З ними варто побачитися. Бодай для того, аби заспокоїти та запевнити: я жива й зі мною все гаразд.

Про Макса взагалі не думала. Впевнена, кинув мене щойно зрозумів, що трапилося. Згадка про нього спричинила роздратування. Залишився неприємний осад від ситуації та розуміння – назад дороги немає. Та й бажання поновлювати з ним стосунки також. Почуттів не було, тож і страждань великих не маю. Лишилася тільки образа на ситуацію.

Образ Максима вицвів у моїй свідомості. Зблід та втратив значення. Лише розчарування. Нічого більше. То було не кохання. Мені просто хотілося сім’ї та затишку і я готова була за будь-яку ціну домогтися того. Потребувала статусу заміжньої пані. Не про що інше не йшлося.

А от Оскар. З ним інакше. Якось все природно й правильно. Хоча не за каноном. Тепер чітко зрозуміла: я за крок до закоханості. Не в того. Усе складно та незручно. Проте, відчуття якоїсь нераціональної, незрозумілої радості та комфорту приходить до моєї персони в його присутності.

Я підійшла до дверей їдальні. Зітхнула, й опанувавши себе, ступила всередину. Старалася нічим не видати тему своїх роздумів. Не хочу тим ділитися з місцевими.

Філендери щось жваво обговорювали, стоячи біля вікна. Щойно я зайшла, замовкли й подивилися на мою персону. Я усміхнулася якнайпривітніше. Обмінялися вітаннями. Й поки накривали сніданок, ми невимушено базікали. За столом розмова продовжилася. Шуткували, сміялися та налаштовувалися на важкий день.

Одразу після їжі Каролайн пішла, повідомивши: їде у місто. По магазинах, зустрітися з подругами та побачитися з нареченим.

Ми з Оскаром кивнули, провели її. Філендер підвівся. Я теж вийшла з-за столу. Хазяїн будинку покликав слуг. Наказав їм привести сюди економку. Потім звернувся до мене:

- Надвечір має приїхати спеціаліст з потраплянства. Я вас познайомлю, аби він міг якнайшвидше почати розслідування та розібратися з цією справою. Відчуваю, тут є якийсь підступ.

- Я тут ні до чого. – відкараскалася від натяку.                

Що собі надумав? Навіщо таке каже? Невже гадає, хотіла пролізти у його будинок?

- Я такого і не казав. – суворо почав той.

- Тоді, що ти мав на увазі? – не полізла за словом у кишеню.

- Хтось сторонній вплинув на ситуацію. Спровокував твоє потраплянство. – пояснив він.

- Навряд. – відказала я.

- Подивимося. Спеціаліст розбереться.

- Згодна. Почекаємо його висновків.

- Якби не необхідність з тим усим розібратися я б і не намагався повернути Аннабель.

- Думаєш вона до того причетна? Ми й гадки не мали про існування одна одної.

- Не в тому річ. Я б з радістю від неї відкараскався. Залишив би тебе. Аби ти тільки захотіла.

Я промовчала. Гадки не маю, як на такі заяви реагувати. Що сказати?

- Ти хочеш піти? Неодмінно повернутися?

- Я вже не знаю, як буде краще. Чи є мені, куди повертатися? Я тут занадто довго. Боюся, втратила в рідному світі усе. – зізналася.

- То залишайся.

Я знизила плечима. Оскар змилувався та перевів розмову на іншу тему. Тим паче до кімнати зайшла сувора жінка середнього віку у форменій чорній сукні.

- Це моя економка, Аделаїда.

Вона кивнула та втупилася у мене, вивчаючи чіпким поглядом.

- Можеш просити у неї, що тобі треба чи чого бажаєш.

- Добре. Якщо можна, папір та олівці, або якесь інше приладдя для малювання.

- Мольберт підійде? – пом’якшала працівниця.

Я кивнула.

- Я дам розпорядження, щоб принесли до вас у кімнату.

Я подякувала й економка пішла, спитавши мовчазного дозволу у хазяїна маєтку.

- Любиш малювати? – поцікавився той.

- Я художник. Мала свою студію. – сумно повідомила.

- Цікаво було б глянути твої роботи.

- Нічого не звичайного. Так, картини на замовлення. – відмахнулася.

Оскар припинив чіплятися, натомість зазначив:

- Мені вже час. Спізнюватися – моветон.

Усміхнулася на прощання. Він узяв мою руку, й обережно доторкнувшись губами до кінчиків пальців, попрощався. Оскар пішов, а я стояла застигнувши посеред їдальні та дурнувато усміхалася.