10. Майбутній чоловік

10 Розділ.

Лео
Цілі вихідні пройшли в нескінченних справах, які мій дядько невимушено скинув на мене. Як не дивно, зараз це навіть було на користь. Я не бачив Аріель з моменту тієї вечірки і вирішив не писати їй, хоча втриматися від цього виявилося справжнім випробуванням. Вона немовби оселилася у моїй голові, і, чорт забирай, я не розумів, як вона це зробила.

Ашер зник так само швидко, як і з’явився, і я підозрював, що він остаточно втягнувся в полювання на Евелін. Ще недавно я б по-дружньому посміявся над ним, але тепер сам опинився у схожій ситуації.

Сьогодні в університеті я не з’явився — справи не дозволили, але ми домовилися зустрітися з хлопцями в кав'ярні поблизу. Виявилося, що ці двоє раптом вирішили почати активно гризти граніт науки. Я звик до подібного від Ашера, але те, що Макс раптом занурився в навчання, було новиною. Мабуть, на це питання здатен відповісти лише Господь Бог, тому я і не намагався шукати пояснення.

— У чому сенс нашої дружби, якщо ти не можеш зробити за мене цей довбаний проєкт? - мені не потрібно було навіть обертатись, щоб упізнати голос Макса. Цей ідіот постійно шукав когось, хто буде робити за нього університетські завдання.

— Що сталося з тією риженькою, що мала тобі допомогти? - Ашер спокійно всівся за столик поруч, крутячись із чашкою кави. Його було важко чимось здивувати, але він явно розважався Максовими невдачами.

— Вона виявилась стервою, - відповів Макс із таким обуренням, ніби щойно дізнався, що світ несправедливий. — Уявляєте, вона відмовилася, коли я запропонував їй кілька додаткових нічних уроків. Це ж уперше в історії!

Окей, нічого нового. Якби ми з Ашером зібрали всі свої пригоди, список усе одно був би лише половиною від Максового. Дякувати Богу, що цей бовдур знав, як користуватися презервативами, — інакше наслідки його «підходу до навчання» могли б бути значно гіршими.

Макс знову поринув у свою драму про невдалу здачу предмету, але я перестав слухати його, коли побачив, як до кав'ярні заходять Евелін і моє прекрасне кошенятко. Вони, здається, таки стали друзями. Я ледь не розсміявся, коли помітив, як широко розплющилися її очі, коли вона побачила мене. Ця мила реакція була однією з тих речей, які завжди піднімали мені настрій.

— Еві і мила незнайомка, сідайте з нами, - я убʼю Макса, якщо він знову назве її милою. Якого дідька?

— У мене є імʼя. Я Аріела, - вона легко посміхнулась йому, схоже, не розуміючи, що копає для нього могилу цим жестом.

— У нас немає часу на каву із паразитами, - втрутилась Евелін. Схоже, рахунок був не на користь Ашера.

— Я йду звідси, поки не придушив її нахрін.

—Що за флюїди агресії, майте повагу! Арі, добре, що ми з тобою не такі, - з усмішкою та легким підморгуванням промовив Макс до Аріели, безтурботно ігноруючи напружену атмосферу.

— Звалив! - вказуючи йому на двері, я штовхнув його в ребра.

Я кинув погляд у бік Евелін, натякаючи їй на двері, й вона, хоч і з недоволеним закочуванням очей, але пішла геть. Аріела вже теж зібралася виходити, але я схопив її за руку, зупиняючи.

— Так швидко йдеш? Що ж ми будемо робити з цією твоєю звичкою — постійно від мене втікати? - я втримав її погляд, відчуваючи, як вона вагалась.

— Тобі не обовʼязково бути таким грубим! Для чого ти усіх розігнав?

— Як інакше я б залишився з тобою наодинці, Янголе, - я жестом запросив її сісти поруч. Вона зробила це з деякою нехіттю, і мій погляд одразу зачепився за високий комір її гольфа. — Милий гольф, - кинув я, цілком розуміючи, навіщо він.

— Ти ненормальний! - обурено пробурмотіла вона. — Добре, що мами не було вдома, коли я повернулась, як би я їй це пояснила?!
Я стримав усмішку, дивлячись на її роздратоване обличчя.

— Як пройшли твої вихідні, Янголе? - я притягнув її ближче до себе, і вона, хоч і неохоче, опинилася в мене на колінах.

— Нормально, - її руки несміливо торкнулися моїх грудей, і я відчув, як у ній бореться бажання втекти. — Лео! Що ти робиш? — я лише ширше усміхнувся, вдихаючи знайомий аромат карамелі, який завжди супроводжував її.

— Просто хочу бути певен, що ти не втечеш, мила, — обіймаючи її, відчув, як тіло мого Янгола напружилося.

— Мені це не подобається, - вона спробувала злізти, але, ковзнувши об мій пах, раптово завмерла, усвідомлюючи, що саме сталося. Її погляд на мить злякано відвернувся.

— Краще залишайся на місці, якщо не готова брати відповідальність за свої дії, - пробурмотів я, піднявши її підборіддя, щоб знову дивитись у ці зелені очі. — Так що там з твоїми вихідними без мене? Кошенятко, “нормально” — це не відповідь. Я хочу знати кожну деталь. Сумувала за мною?

— Чого б це раптом? - вона показово хмикнула.

— І що ж ти тоді робила? - я провів рукою по її волоссю, намагаючись заповнити ті два дні, які вона провела без мене.

— Нічого особливого, - відповіла Арі, трохи розслабившись. — Ми з мамою готували шарлотку, а потім поїхали за покупками, справжній дівчачий шопінг. Девід, чоловік моєї мами, обіцяв показати місто, але в нього з'явилися термінові справи, тож вихідні вийшли досить ледачі.

Я відчув, як напруга знову виникла всередині мене при згадці про Девіда. Як же мене дратувала навіть сама думка про нього.

— Якщо хочеш, я без проблем можу показати тобі Лондон, Янголе, - запропонував я, намагаючись змінити тему.

— О, ні, не треба, - вона легенько усміхнулась, ніби вагаючись. — Ми перенесли на наступні вихідні.

Я спостерігав за нею, коли вона на мить замовкла, наче збиралася з духом.

— Лео... чому ти сказав мені бути обачною з Девідом? - її слова змусили мене завмерти. В голові промайнули різні варіанти, але ні один не здавався доречним. Я не міг розказати їй все — не зараз. Тож, вирішив відволікти її, м’яко поцілувавши в підборіддя.

— Справжнє випробування — це не викрасти тебе нахрін подалі від усіх, Янголе.

— Ти... Ти! - вона вдарила мене кулачком по плечі, і я не міг не посміхнутись, бачачи її розгубленість. — Ти не відповів на моє запитання!