Нові знайомства

Лео.
Дочекавшись, поки за Аріель закриються двері, я повернувся додому. Вперше зловив себе на думці, що хотів би, аби вона залишилася в моїй квартирі. Це було дивно — я взагалі ніколи не думав про те, щоб хтось залишився на ніч. Навіть друзі не ночували в мене; зазвичай ми збиралися в заміському котеджі батьків або у когось із них. Завтра вони повернуться з футбольного турніру, і я, можливо, нарешті відволічуся від цих нав’язливих думок про мого Янгола. Час взяти себе в руки і згадати, чому я вирішив звернути на неї увагу.

Тендер Девіда з тріском провалився. Я знав про це ще до того, як він отримав результати, і, звісно, тут не обійшлося без зусиль дядька. Він ненавидів цього покидька так само, як і я.

Прийнявши душ, я ліг у ліжко і потягнувся за телефоном. Напевно, сьогодні вона ночуватиме сама. Я вже помітив, що Аріель належить до тих, хто потребує поруч когось, хоча б на відстані. Їй важливо відчувати присутність, навіть якщо лише як тінь на фоні. Моє кошенятко — така емпатична і вразлива, цілковита протилежність мені. Мене ніколи не хвилювали інші, хоча, звісно, були винятки.

Диявол: Мила, ти обробила опіки?

Янгол: Так.

Крапка в кінці. Що це мало означати? Зазвичай я не заморочуюсь над повідомленнями від дівчат, тим більше - над їхнім тоном. Проте, з Аріель усе було по-іншому. Вона злиться? Здається, хтось очікував більш романтичного підходу. Цікаво, цікаво. Я був певен, що її тягне до мене, вона просто боїться зізнатися у цьому собі.

Диявол: Досі не можу позбутись твого аромату, Янголе, ти причарувала мене?

Думаючи про це, я знову зловив себе на бажанні торкнутися її шкіри, знову відчути її смак на губах. Чорт, якщо в найближчий час я не знайду як вирішити цю проблему, у мене зірве дах.

Янгол: Ніколи так більше не роби.

Це змусило мене посміхнутись. Я можу уявити, як вона почервоніла прямо зараз. Цікаво, як далеко Арі зайшла з її колишнім? Думаючи про це, мені хочеться розірвати кожного, хто хоч раз торкався її. Мабуть, я хотів би стерти все, що було до цього, щоб залишити на ній лише свої сліди.

Диявол: Не робити чого саме, Янголе?

Янгол: Не цілуй мене більше.

Це було просто неможливо. Клятий аромат карамелі вже міцно засів у мені, наче якась зваблива отрута, що не дозволяла думати про інше.

Диявол: Я ще не цілував тебе по-справжньому, кошенятко. Але мені не терпиться спробувати твої губи на смак. Впевнений, що не зможу відірватись.

Вона прочитала це, але не відповіла, ніби мовчання могло б врятувати її від мене. Я був упертим, але застосовувати цю рису характеру, щоб затягнути когось у ліжко? Ніколи не було потреби — вони самі опинялись там без вагань. Але з Аріель усе інакше.

Янгол: Ти і не поцілуєш.

Диявол: Ти впевнена, що хочеш піти цим шляхом? Не провокуй мене приїхати і довести протилежне.

Їй не варто було підливати масло у вогонь, я і так намагався стриматись, щоб не опинитися перед вікнами будинку Девіда, а це останнє місце, де я мав би бути.

Янгол: Ти знайомий із таким поняттям, як особисті кордони? Я кажу, що ти не подобаєшся мені, чому ти наполягаєш далі?

Вона повторює це вже в енний раз, і якщо раніше мене це не хвилювало, то тепер щось починає шкряботіти в середині грудей.

Диявол: Я сподобаюсь тобі. А зараз лягай спати, тобі потрібно виспатись.

Аріель.
Прокидаюся від м’якого, ледь відчутного дотику — хтось ніжно гладить мене по волоссю. Це мама. Аромат її парфумів, такий знайомий, ніби торкається кожної струни моєї душі, повертає мене у минуле. Посмішка з’являється мимоволі; раніше вона завжди будила мене так, коли ми були лише удвох.

— Доброго ранку, сонечко, - її голос для мене як ліки, здатні зняти будь-який біль, як тепле джерело, що огортає і заспокоює.
— Доброго ранку. Коли ти повернулась? — питаю, насолоджуючись цією дорогоцінною миттю.
— Пізно, люба. Ти вже спала, - чую я відповідь, і в її голосі вловлюю нотки втоми, що ріже моє серце.
— Щось сталось? - обіймаючи маму, я кладу голову їй на груди.
— Ні, ні, не хвилюйся, — шепоче вона, — у Девіда проблеми на роботі, але він владнає.

Намагатися дізнатися більше було б марним, знаючи маму, вона не дозволить мені хвилюватися, заховає всі подробиці, щоб уберегти мене. Ми спускаємося разом, і це відчуття сімейного затишку майже нереальне. Вона готує млинці з сиром і шинкою, ставить на стіл мій улюблений ягідний чай — усі ці маленькі деталі оживають, пробуджують спогади. Момент здається бездоганним, тендітним і таким рідним, що мені хочеться його зберегти, сховати всередині себе, щоб не втратити знову.

Я б хотіла, щоб ця мить тривала вічно, але водій уже чекав на мене, щоб відвезти в університет. Ну, що ж, новий день - нові виклики.

Першою парою була соціальна психологія, цей предмет давався мені легко, та і викладач був доволі приємний. За хвилину до початку, в аудиторію влетіла незнайома мені дівчина, вона поспіхом вибачилась та сіла біля мене. Я зазвичай сиділа сама — не знала тут нікого і так було простіше, тому я не стрималася і почала розглядати нову сусідку.

Вона була мініатюрна, приблизно мого зросту, з довгим русявим волоссям, і вбрана в темно-синє плаття офісного стилю, яке витончено поєднувалось із білими кедами. Вона випромінювала елегантність, що відчувалася навіть на відстані.

— Ненавиджу повертатися на пари після відпустки, - сказала дівчина, дістаючи айпад із сумки. — До речі, я Евелін. Або просто Еві, так буде легше запам'ятати, - додала вона, усміхаючись.

— Я Аріель. Або Арі, - відповіла я, відчувши, як сама теж посміхаюсь у відповідь.

Півтори години лекції пролетіли досить непомітно, і як тільки ми завершили, моя нова знайома запропонувала зайти в кафетерій і взяти щось перекусити. Ідея здалася чудовою — у мене було пів години до наступної пари, і провести їх у хорошій компанії здавалося вдалим варіантом.