Перший чи останній день?

2 Розділ.

Лео.
Як мало потрібно, щоб змусити її замовкнути. Трохи натиску — і ця дівчина вже сидить, ніби вивітрена, тихо та покірно. Чесно кажучи, це навіть трохи розчарувало. Я думав, що вона виявиться складнішою, та, схоже, я помилився. Зараз вона виглядає розгублено, розглядаючи мене широко розплющеними зеленими очима, ніби досі не до кінця розуміє, де опинилася.  Ці недоумки витріщаються на неї, як на музейний експонат до того самого моменту, поки не переводять погляд на мене. Саме так! Нахрін прибрали очі від моєї нової іграшки. Варто визнати, що за нею приємно спостерігати. Це світле трішки закручене волосся, що дістає їй нижче лопаток, груди, які підіймаються та опускають з більшою швидкістю, ніж потрібно, зелені очі, які вона тримає широко відкритими вже декілька хвилин.. Моє кошенятко досі відходить від шоку? Варто допомогти їй прийти до тями, не хотілось би, щоб вона відключилася ще до початку головної частини мого шоу.

— Тебе завжди так легко довести до передінфарктного стану? — бурмочу, відчуваючи, як вона здригається, ніби тільки зараз справді усвідомила мою присутність. Її реакція мене дивує. Це не може бути так просто.

Проводжу рукою по її волоссю, і вона напружується ще більше, недовірливо дивлячись у мій бік.

— Що… що ти робиш? — Її голос ледь вловимий. Я посміхаюся. Як можна бути такою вразливою?

— Є якась проблема? — питаю риторично, роблячи вигляд, що все в порядку. Вона, схоже, розгублена і починає гарячково міркувати над тим, що сказати.

— Лео, будь ласка… у мене будуть проблеми… — Її голос майже благає. Це змушує мене усміхнутися, але не зупиняє. Що ж, мій наляканий янголе, ця історія стає цікавішою.

— Кошенятко, твоя єдина проблема зараз — це не зробити так, щоб мої джинси стали ще тіснішими. Інакше мені доведеться вигнати всіх цих людей звідси й зайнятися тобою детальніше, — шепочу я. Вона червоніє, і цей рум'янець наче відкритий виклик. Мені подобається бачити, як вона втрачає контроль.

Раптом її губи тремтять, і погляд стає водянистим. Вона тільки й прошепотіла, майже зі сльозами: «Не треба…» Я мимоволі зупиняюся. Серйозно? Її реакція настільки сильна? Я змінюю тактику і починаю м'яко гладити її по спині, відчуваючи, як напруга в її тілі трохи знижується.

— Тобі доведеться так сидіти до кінця. Це не обговорюється, — кажу, простягаючи обидві руки долонями догори. — Візьми їх, тримай.

Її нерішучість знову проявляється. Що ж, мій янголе, це тільки початок. Ці руки ти вже не відпустиш. Можливо, ти ще сама цього не усвідомлюєш, але все йде так, як я задумав.

Це все ніби відбувається з кимось іншим. Я знала, що удача рідко усміхається мені, але навіть те, що відбувається зараз, вражає. Боже, чи справді він натякає на секс? Так відверто, при всіх! Це що, збоченець? Чому такі люди завжди з'являються в моєму житті? Мій хлопець, Алекс, був зовсім іншим. Він боявся поцілувати мене, запитував дозволу тричі. Якщо б не мій страх перед новим етапом наших стосунків, можливо, все було б інакше. Але Лео... Який ж він грубіян! Схоже, такі, як він, вважають, що достатньо бути привабливим, аби весь світ лежав у їхніх ногах. Хоча, якщо чесно, він не такий вже й красивий. Непоганий, але не більше.

— Для чого? — це єдине, що я змогла пробурмотіти, коли він простягнув мені свої руки. Але у відповідь — лише глуха тиша.

Страх, що його руки знову опиняться на моїй спині або, не дай Боже, ще десь, ледь не доводить мене до істерики. Я відчуваю, як по спині пробігає холодок, а серце б’ється в ритмі незнайомого танцю. В цьому університеті його слово, здавалося, важило більше, ніж усе моє існування, тому я вирішила не привертати ще більше уваги, якщо це взагалі можливо. Підсвідомо поклала свої долоні на його.

— Ось бачиш, так просто, янголе, я не кусаюсь, — його голос прозвучав неначе обіцянка, але я відчула в ньому щось тривожне. Янголе? Чи він справді знущається з мене? Скільки ще безглуздих прізвиськ цей ненормальний вигадав для мене?

Відчуття безпорадності затопило мене, мов океан, що накриває жертву. Я хотіла втекти з цієї ситуації, але всі мої думки заплутувалися в клубок страху і збентеження. Чому я не можу просто піднятися і піти? Чому моє тіло відмовляється слухатися?

Аріель.

Він просунув свої пальці крізь мої, і це виглядало так, ніби ми тримаємось за руки, як якась закохана парочка. Що за нісенітниця? Я відчула, як серце забилося частіше, і тут же — спалах. Це знову спалах камери?

— Вони нікуди не опублікують їх без мого дозволу. Припини так напружувати своє маленьке сердечко, — промовив Лео, і, на моє найбільше здивування, поцілував моє праве зап’ястя. Я не могла повірити в те, що він справді це зробив. Лише тоді усвідомила, що стисла його долоні так сильно, що, напевно, залишила сліди від своїх нігтів. Це так він намагався повернути мене до реальності?

— Для чого ти це робиш? — в моїй голові крутилося стільки запитань, але лише це вийшло з моїх вуст.

— Тому що я вирішив залишити тебе собі.

Залишити мене собі? Що це взагалі має означати? Я для нього річ? Хто він такий, щоб вирішувати за мене? Бог світу? Хворий нарцис і не більше. О так, я вже бачила таких, і більше не дозволю подібному статися! Мій інстинкт самозбереження та янгол-охоронець явно покинули мене, бо як інакше пояснити те, що я зробила далі?

— Ніколи більше не торкайся мене! Ти, довбаний псих! — прокричала я, не зважаючи на те, скільки людей обернулося на нас.

Словно вістря, що пробило цей нікчемний момент, я відчула, як гнів і страх змішуються в мені, надаючи сили вийти за межі цієї безглуздої ситуації. Це було необачно, але це була моя перша реакція, і вона повністю захопила моє тіло.

Лише опинившись у жіночій вбиральні, яку мені вдалось знайти не одразу, я змогла нарешті видихнути. Моє тіло трясло від усіх переживань, які я пройшла за останні десять хвилин. Я хотіла просто закрити очі і, щоб це все виявилося страшним сном — одним із тих жахіть, які переслідували мене останні п’ять років. Але у Лео на це були власні плани. Його присутність відчувалася як темна хмара, що нависла над моїм новим початком, готова розгорітися в грозу.