Перший чи останній день?

2 Розділ.

Лео.
Як легко було змусити її замовкнути. Серйозно. Я очікував чогось більшого, мене це навіть засмутило. Трішки пригрозити - і вона вже сидить мовчки. Така покірна.. Ці недоумки витріщаються на неї, як на музейний експонат до того самого моменту, поки не переводять погляд на мене. Саме так! Нахрін прибрали очі від моєї нової іграшки. Варто визнати, що за нею приємно спостерігати. Це світле трішки закручене волосся, що дістає їй нижче лопаток, груди, які підіймаються та опускають з більшою швидкістю, ніж потрібно, зелені очі, які вона тримає широко відкритими вже декілька хвилин.. Моє кошенятко досі відходить від шоку? Варто допомогти їй прийти до тями, не хотілось би, щоб вона відключилася ще до початку головної частини мого шоу.
— Тебе завжди так легко довести до передінфарктного стану? - вона знову здригається, ніби лише зараз помітила мою присутність, я ненавиджу, коли мене ігнорують, тому вирішую провести по її волоссю, опускаючи руку новенькій на спину. Ще більше розкриває очі, недовірливо обертаючись до мене.
— Що.. що ти робиш? - я всього лиш продовжив гладити її спину, а вона вже дар мови почала втрачати. Так, згоден, не кожний день комусь випадає шанс опинятись на моїх колінах, але вона явно не хтось, просто, можливо, ще сама про це не знає.
— Є якась проблема? - так, ніби все в порядку речей, риторично запитав я.
— Лео, будь ласка.. у мене будуть проблеми.. - о, мій наляканий янгол, вона обрала тактику перемов та покірності, невже це все?
— Кошенятко, поки ти сидиш на моїх колінах, твоя єдина проблема - це не зробити мої джинси ще більш тісними, інакше мені доведеться вигнати усіх цих недоумків звідси і зайнятись тобою більш детально, - румʼянець на її щоках зʼявляється зі швидкість світла і це змушує мене посміхнутись. Але це триває рівного до того моменту, поки її губи не починають тремтіти. Серйозно? Це остання реакція, яку я викликаю у дівчат, коли збираюсь нагнути їх.
— Не треба.. - і це єдине, що вона каже мені, поки намагається заспокоїти своє дихання. Так сильно налякала перспектива того, що я міг би зробити з нею? Це був жарт, не більше, тоді якого фіга? Те, що я гладжу її по спині взагалі не допомагає, проблема в цьому?
— Тобі доведеться так просидіти до кінця і це не обговорюється, не створюй зайвий шум і все буде прекрасно. Ось, візьми і тримай їх, - я притягую їй обидві свої руки, піднятими долонями вверх, але новенька не до кінця розуміє, що їй робити. Або ж вона просто зважує те, чи варто взагалі це робити. О так, ти права, мій янголе, ці руки буде важко відпустити. Хоча ні, це буде неможливо.

Аріель.
Це все ніби відбувається не зі мною. Добре, я знала, що удача зазвичай буває не на моєму боці, але навіть це вже занадто. Боже, він серйозно натякав мені на секс? Так відкрито і при усіх! Він збоченець? Чому подібні люди переслідують мене? Мій хлопець був зовсім іншим. Алекс навіть цілувати мене боявся і просив дозволу тричі. Звісно, якби не мій страх перед тим, щоб йти на новий рівень, то все могло б бути інакше, але він ніколи не казав про те, що йому це не підходить, за що я йому дуже вдячна. Але цей Лео.. Який же він грубіян! Звісно, такі як він думають, що достатньо бути красивим і весь світ у них під ногами. Точніше, він не красивий, просто непоганий на вигляд, якщо не придивлятись. Саме так! Непоганий на вигляд, не більше!

— Для чого? - це єдине, що я змогла запитати, коли він протягнув мені свої руки. Але у відповідь нічого. Тиша.

Страх того, що його руки знову будуть у мене на спині, або не дай Боже ще десь, мало не доводив мене до стану істерики. Було очевидно, що в цьому університеті його слово вартувало значного більше, ніж моє, тому я вирішила не привертати ще більше уваги, якщо це взагалі вже було можливе і поклала свої долоні на його.

— Ось бачиш, так просто, янголе, я не кусаюсь, - янголе? Він знущається з мене? Скільки ще дурнуватих прізвиськ цей ненормальний вигадав для мене?

Він просунув свої пальці крізь мої і це виглядало так ніби ми тримаємось за руки, як якась закохана парочка. Що за нісенітниця? Спалах. Це знову спалах камери?
— Вони не опублікують їх нікуди без мого дозволу, припини так напружувати своє маленьке сердечко, - промовляє Лео і цілує моє праве запʼястя.. Він справді це зробив? Лише тоді я усвідомила, що стисла його долоні так сильно, що швидше за все залишила сліди від своїх нігтів. Це так цей ненормальний намагався повернути мене до реальності?
— Для чого ти це робиш? - в моїй голові було стільки питань, але це виграло право бути поставленим першим.
— Тому що я вирішив залишити тебе собі.

Залишити мене собі? Що це взагалі має означати? Я для нього річ? Ким він взагалі себе вважає? Богом світу? Хворий нарцис і не більше. О так, я вже бачила таких і більше я не дозволю подібного статися! Мій інстинкт самозбереження та янгол охоронець очевидно покинули мене, тому що як інакше пояснити те, що я зробила далі?
— Ніколи більше не торкайся мене! Ти, довбаний псих!

Мене не хвилювало скільки людей обернулось після цього на нас, тому що лише опинившись в жіночій вбиральні, яку мені вдалось знайти не відразу, я змогла нарешті видихнути. Моє тіло трясло від усього, що відбулось за останні 10 хвилин.. Хотілось просто відкрити очі і щоб це все було страшним сном, один із тих кошмарів, що сняться мені останні 5 років і нічого більше, але у Лео на це були власні плани.


Лео.
Забудьте про те, що я називав її покірною до цього. Моє кошенятко без жодного сумніву має гострі кігтики. Не знаю, чому легкий поцілунок так спровокував її, але вона має заплатити за своє невеличке шоу. Я збирався дати моєму янголу освоїтися для початку, але вона сама вирішила свою долю, ще ніхто і ніколи не дозволяв собі подібне в мій бік, тим паче, перед моїй батьком.

Знайти її було занадто легко. Така очевидна. Жіноча вбиральня. Звісно, саме сюди біжать дівчата поплакати або заспокоїтись. Вона не плакала і це добре. Ненавиджу жіночі сльози, зазвичай це лише один із їхніх способів маніпулювати, який лише дратував мене.
— Ти справді і уяви не маєш, яку помилку зробила, мій янголе..
— Вийди! Це жіноча вбиральня! - ммм.. у когось справді здали нерви, саме те, що так хотілось би, нахрін її покірність, я хочу справжніх емоцій.